Макроекономіка
Тема 10. Ринок праці та соціальна політика
10.1. Ринок праці та механізм його функціонування
Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Основу ринку праці становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні до засобів виробництва. Власниками засобів виробництва є роботодавці, а особи, які не мають ні знарядь, ні предметів праці, але володіють здібностями до праці, — це наймані працівники. Вони пропонують свою робочу силу за певну плату, а роботодавці представляють попит на неї та оплачують її. Отже, на ринку праці, як і на інших ринках, мають місце пропозиція, попит та ціна у вигляді заробітної плати.
Пропозиція робочої сили визначається сукупністю таких факторів: рівнем заробітної плати, освіти, профспілкового захисту, релігією, податковою системою тощо.
Попит на робочу силу визначається потребою в найманій робочій силі та технічною оснащеністю виробництва.
Мінливість цін товарного ринку безпосередньо впливає на рівень і оплату робочої сили. Це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті й пропозиції робочої сили, появу безробіття та ін. Тому в налагодженні раціональних економічних відносин на ринку праці велика роль належить державі. За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин:
♦ потенційного: сфера, де формується сама праця. Він включає осіб, зайнятих у домашньому та особистому підсобному господарстві; студентів та учнів старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовців; фермерів; підприємців та інше працездатне населення;
♦ циркулюючого: сфера купівлі-продажу робочої сили. До цієї категорії відносять осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті;
♦ внутріфірмового: на підприємствах між зайнятими працівниками. Відносяться особи, що переміщуються безпосередньо на підприємствах у зв'язку з появою вакансій за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва тощо.
Отже, ринок праці є сукупністю економічних відносин, які складаються в суспільстві з приводу узгодження попиту і пропозиції на робочу силу. Суб'єктами на ринку праці виступають наймані працівники і роботодавці, а об'єктами - умови найму на роботу, що визначаються попитом і пропозицією на ринку праці.
Співвідношення між попитом та пропозицією на ринку праці проявляється в ринковій ціні робочої сили і залежить від кон'юнктури ринку.
Точка перетину кривих попиту і пропозиції робочої сили (T1) показує рівновагу на ринку праці, якій відповідає певний рівень заробітної плати (рис. 10.1). Зростання пропозиції робочої сили при незмінному попиті на неї викличе зниження заробітної плати. Збільшення попиту на робочу силу при незмінній її пропозиції спричинить зростання заробітної плати.
|
Рис. 10.1. Модель рівноважного ринку праці |
Проблеми функціонування ринку праці пояснюються економістами по-різному. З точки зору класичної теорії безробіття є результатом постійного прагнення найманих працівників до підвищення своєї заробітної плати. В умовах, коли заробітна плата знаходиться вище рівноважного рівня, виникає надлишок пропозиції на ринку праці і як наслідок - безробіття (рис. 10.2). Рівновага на ринку праці в цьому випадку досягається через ринковий механізм. Надлишок робочої сили має знижувати рівень заробітної плати, а це, в свою чергу, підвищить рівень зайнятості.
|
Рис. 10.2. "Класичне" безробіття |
Отже, класична модель виходить з того, що в умовах безробіття заробітна плата повинна зменшуватися. Але економічна практика свідчить, що номінальна заробітна плата в період спаду виробництва, як правило, не знижується. Цьому сприяє діяльність профспілкових організацій та зацікавленість роботодавців у стабільній заробітній платі, що дає їм змогу підтримувати безконфліктні стосунки з працівниками. Все це стримує заробітну плату та перешкоджає її коливанням залежно від ситуації на ринку праці. Але згідно з класичною моделлю стабільна заробітна плата породжує безробіття.
1 ... 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 ... 45 Повернутися на початок книги
