Соціально-політичне управління
Розрізняють такі типи управлінських процесів: лінійний, який характеризується чіткою послідовністю його етапів; коректований, який характеризується необхідністю додаткового коректування кожного з його етапів після проходження наступного етапу; розгалужений, який полягає у методологічному розподілі робіт по частинам на певних етапах; ситуаційний, який виникає відповідно до ситуації; пошуковий, який виходить з повної ясності цілі управлінського впливу й одночасної неможливості оцінити ситуацію та сформулювати проблему.
Сенс побудови абстрактної моделі управлінського процесу (його алгоритму) полягає в тому, щоб показати, як слід розробляти управлінське рішення. Поняття останнього має два основних значення: 1) майбутня дія; 2) вибір однієї з можливих альтернативних дій у проблемній ситуації. Класифікація управлінських рішень здійснюється за різними критеріями: суб'єкт управління, об'єкт управління, час дії, правовий статус органу, що приймає управлінське рішення тощо. До управлінського рішення висувається низка вимог, а саме: наукова обгрунтованість, повноваж- ність, законність, несуперечливість, своєчасність, ясність, лаконічність. У сучасних поглядах на управлінське рішення велике значення надається інтеріоризації його семантичного змісту. Так, Г. Саймон зазначає, що керуючі мають використовувати всі форми зовнішніх впливів з тим для трансформації людини тією мірою, щоб вона бажані дії швидше внаслідок власної мотивації, аніж під впливом інструкцій, отриманих у цей момент.
Існують дві основні моделі вироблення управлінських рішень: раціональна та дискурсивна. Раціональна модель припускає, що вироблення рішення є раціональним процесом знаходження найкращого технічного виішення певної проблеми, основними елементами якого є: 1) цілі — знання про те, що бажаєш зробити; 2) альтернативи — засоби можливого досягнення цілей; 3) впливи — витрати та вигоди, що пов'язані з кожною альтернативою; 4) критерії, за якими альтернативи розміщуються у порядку бажаності; 5) моделі, які мають допомогти передбачити емпіричні наслідки обраної моделі. Раціональна модель включає декілька положень, а саме: 1) інформація має значення, оскільки рішення може бути ухвалено лише на її основі; 2) закони логіки та більша поінформованість гарантують «кращу політику»; 3) існує одна особа або принаймні група осіб, яка ухвалює рішення. Детальний аналіз раціональної моделі вироблення рішень та її обмежень здійснений американським вченим Г. Саймоном у його праці «Адміністративна поведінка».
Дискурсивна модель вироблення управлінських рішень представлена працею Дебори Стоун «Парадокс політики. Мистецтво ухвалення політичних рішень». Основна ідея цієї моделі полягає в тому, що основні поняття, які використовуються під час вироблення рішення (мета, проблема, спосіб її розв'язання) не є раз і назавжди визначеними, а їх перевизначення відбувається кожного разу, коли приймається те чи інше рішення.
Слід зазначити, що раціональна та дискурсивна моделі прийняття управлінських рішень не протистоять одна одній, а мають сенс лише у співвідношенні одна до одної. Раціональна модель, хоч і визнається недосяжною на практиці, орієнтує на отримання якомога повної інформації про ту чи іншу політичну проблему та можливі способи її розв'язання, тому є своєрідним орієнтиром для виробників політичних рішень. Дискурсивна модель, попри свою автентичність політичній практиці, віддає пальму першості ефекту мовних засобів, тому загрожує софістикою (тлумаченням понять відповідно до тих чи інших інтересів), а отже, й скепсисом у ставленні пересічних громадян до політики та політиків. Водночас, роблячи акцент на комунікації та переговорному процесі, вона орієнтує політичні сили на досягнення компромісних рішень стосовно політичних проблем суспільства.
1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 ... 96 Повернутися на початок книги
