Соціально-політичне управління
Психоаналітичні виміри проблеми соціально-політичного управління
1. Наявність у людській поведінці двох видів експресій — контрольованої та спонтанної — та спричинений нею дисонанс як руйнування самоідентичності на психологічному рівні трансформуються в невроз. Ролевий плюралізм як домінуюча форма організації життєдіяльності людини сприяє продукуванню різноманітних невротичних станів, які руйнують особистісну цілісність індивіда. На відновлення цієї цілісності претендує психоаналіз, який, за визначенням П. Бергера, є методом впорядкування розрізнених фрагментів людського життя в деяку осмислену схему. Якщо біхевіоризм акцентує увагу на зовнішніх поведінці та пристосуванні індивіда, то психоаналіз займається вивченням руйнуючих тенденцій, які зачіпають цілісність особистості, намагаючись регулювати і спрямовувати в належному напрямі процеси збудження та гальмування. На думку К. Ман- гейма, будь-яке суспільство використовує примусове табуюван- ня, впливаючи на своїх членів з метою збереження власних авторитету та порядку, й культивує при цьому різні невротичні стани, частина яких відверто схвалюється та заохочується. Тому, вважає К. Мангейм, те, чим насправді займається психоаналіз — це моделювання певних соціально безпечних невротичних станів з тим, щоб адаптувати людину як до умов її власного існування, так й до своїх неврозів, які є психологічним відображенням та переживанням цих умов. Е. Фромм з цього приводу зазначає, що психоаналіз може стати інструментом витонченого маніпулювання людьми, оскільки спеціалісти в цій сфері визначають, чим є «нормальна» людина й, відповідно, що саме у вас не в порядку та пропонують методи коректування психічних станів, що не відповідають усталеній психологічній «нормальності».
На думку З. Фрейда, у центрі психоаналітичних досліджень перебуває процес пристосування, правильність чи хибність якого визначається психоаналітиком з метою його коректування. Пристосування у масовому суспільстві до прийнятих у ньому норм поведінки відбувається у спосіб витіснення в несвідоме змісту небажаних з точки зору офіційних експектацій потреб і прагнень людини. Оскільки таке витіснення неминуче, то неврози, на думку З. Фрейда, не мають якогось, лише їм властивого змісту, якого не можна було б віднайти у здорової людини. К. Г. Юнг з цього приводу зазначає, що невротики потерпають від тих самих комплексів, з якими борються й здорові люди. Різниця між останніми і невротиками полягає у тому, що перші здійснили правильне або успішне витіснення. Невроз же є наслідком внутрішнього недоліку у пристосуванні; внутрішньої слабкості індивіда як його нездатності до пристосування взагалі. Подолання неврозу та досягнення у такий спосіб правильного витіснення, на думку З. Фрейда, передбачає:
1) переконання індивіда у тому, що він несправедливо відмовився від патогенного, на його погляд, бажання та у необхідності цілковитого або часткового сприйняття цього бажання;
2) спрямування бажання на більш високу, безсумнівно суспільно значущу мету (сублімація); 3) забезпечення осуду цього бажання з боку самого індивіда.
Окрім витіснення, З. Фрейдом описані ще декілька психологічних механізмів пристосування індивіда до суспільних експекта- цій. Це, зокрема: 1) проекція — процес, за допомогою якого індивід приписує власні заборонені суспільством думки, почуття, наміри іншим людям чи оточенню в цілому; 2) заміщення, коли прояв інстинктивного імпульсу переадресовується індивідом від більш загрозливого об'єкта менш загрозливому або ж самому собі; 3) раціоналізація як навмисне спотворення реальності з метою захисту самооцінки; 4) протидія як захист від бажаних, але заборонених імпульсів шляхом вираження у поведінці та думках протилежних спонукань; 5) регресія як повернення до дитячих моделей поведінки, які є більш безпечними та приємними; 6) заперечення як відмова визнавати, що відбулася якась неприємна подія.
1 ... 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 ... 96 Повернутися на початок книги
