Соціально-політичне управління
У програмно-цільовій структурі управління вся сукупність робіт із забезпечення заданої кінцевої мети розглядається не з позицій існуючої ієрархії підпорядкування, а під кутом зору досягнення певної мети, що передбачена програмою. Увага тут концентрується не стільки на вдосконаленні виконання окремих функцій та робіт відповідними підрозділами, скільки на інтеграції всіх видів діяльності, оптимізації їх взаємодії, створенні умов, які сприяють можливо більш ефективному здійсненню цільової програми.
Окрім цієї класичної класифікації організаційних структур, існують наступні варіанти такої класифікації. Так, М. Мескон, М. Альберт та Ф. Хедоурі виокремлюють такі організаційні структури, як: бюрократичні, функціональні та адаптаційні або органічні (проектні і матричні). Крім цього, на думку цих вчених, є сенс розрізняти децентралізовані та централізовані організаційні структури. Перші передбачають розподіл повноважень між нижчими рівнями управління, другі — зосередження значної частини повноважень, необхідної для прийняття важливих рішень, у руках вищого керівництва організації. Критеріями розрізнення децентралізованих та централізованих організаційних структур, на їх думку, є: кількість рішень, що приймаються на нижчих рівнях управління; важливість цих рішень та їх наслідки; ступінь контролю над роботою підлеглих.
І. Ансофф та Бранденбург пропонують виокремлювати такі види організаційних структур: 1) функціональна, яка передбачає об'єднання у великих підрозділах схожих операцій. Керівники таких підрозділів підзвітні центру штабу; 2) поліструктурна, в якій підрозділи мають значну автономію й діють за принципом «виробництво — збут». Керівник такого підрозділу відповідає за весь обсяг здійснюваних операцій, включаючи їх розвиток, а стратегічне планування щодо розширення виробництва здійснює вище керівництво; 3) гнучка або матрична, яка поєднує постійні та змінні елементи та має подвійну ієрархію. Постійні — це стратегія планування, принципи діяльності та ресурси, а змінні — це проекти. Подвійна ієрархія означає, що усі ресурси залежать як від постійних елементів, так й від керівника того проекту, для якого ці ресурси призначаються; 4) інноваційна, яка охоплює два види діяльності, — поточну та інноваційну, — має змінний характер та зосереджена на випуску нової продукції.
Мінцберг пов'язує тип організаційної структури зі ступенем централізації та спеціалізації в організаціях й пропонує таку класифікацію останніх: підприємницькі організації, машинна бюрократія, професійні, диверсифіковані, інноваційні, місіонерські та політичні організації. К. Боумен розрізняє такі типи організаційних структур: 1) тип стратегічного планування, за якого головний офіс повністю бере участь у визначенні стратегії розвитку кожного підрозділу; 2) тип фінансового контролю, де керівники підрозділів самі розробляють стратегію розвитку з тією умовою, що вони повинні не виходити за межі відведеного їм бюджету; 3) тип стратегічного контролю, за якого планування відбувається на рівні підрозділу, а вже розроблена стратегія розвитку останнього ретельно розглядається на ріні головного офісу; 4) тип холдингової компанії, де головний офіс відіграє незначну роль у керівництві підрозділами.
Т. Пітерс та Р. Уотермен пропонують розрізняти такі види організаційних структур: функціональна, організація за підрозділами, матрична, місіонерська організаційні структури та адхократія. Остання протистоїть бюрократії як формальній організаційній структурі, створеній для того, щоб вирішувати повсякденні, рутинні питання та проблеми. Натомість, адхократія займається всіма тими питаннями, які або провалюються бюрократією, або зачіпають так багато бюрократичних рівнів, що лишається незрозумілим, хто й що має робити, тому фактично ніхто і нічого не робить.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 96 Повернутися на початок книги
