Соціально-політичне управління
Біхевіористичне тлумачення проблеми соціально-політичного управління
1. Дослідження групової активності людини-маси поставило проблему розробити технологію людської поведінки на рівні її зовнішніх проявів — вчинків. Спробою вирішення цієї проблеми став біхевіоризм, наміри якого полягали у тому, щоб зробити поведінку індивіда цілком підконтрольною експериментатору з тим, щоб отримати можливість змінювати її у бажаному напрямі. Управління людською поведінкою та її передбачення становить зміст теорії навчання, обґрунтованої в межах біхевіоризму. Ця теорія базується на постулаті про відсутність якісної відмінності між соціальною поведінкою людини та біологічною активністю тварини. Людська поведінка, зауважує з цього приводу Д. Мід, лишається організацією інстинктів, які взаємодіють між собою. З таких фундаментальних, на думку Д. Міда, інстинктів, як інстинкт статі, батьківства та ворожості й виникає організований тип соціальної поведінки як поведінки індивіда усередині групи. На думку Е. Торндайка, метод спроб і помилок, що є ефективним у навчанні тварин, має бути розповсюджений на процес навчання людини. При цьому акцент у теорії навчання, на думку Дж. Хомансома, робиться не на тому, яким чином засвоюється бажана модель поведінки, а лише на тому, що визначає інтенсивність прояву набутої моделі поведінки. Оскільки особливості та механізми формування поведінки людини-маси з'ясовані у теорії масової поведінки, теорія навчання вивчає закономірності закріплення бажаних форм поведінки, а саме: де відбувається їх засвоєння (соціальне середовище у Б. Скінера, обмін у Дж. Хоманса, спілкування в соціальній групі у Д. Міда тощо); що сприяє закріпленню засвоєної моделі поведінки (середовище як таке, винагорода, думка соціальної групи тощо); хто здійснює контроль за процесом відтворення набутої моделі поведінки (середовище, індивід, який контролює себе від імені своєї соціальної групи тощо).
Основоположник класичного біхевіоризму Е. Торндайк сформулював основні поняття теорії навчання: стимул і реакція. Стимул — це будь-яке явище, що чинить деякий вплив на людину. Реакція — це будь-яка нова думка, почуття, інтерес, фізична дія, інтелектуальний чи фізичний стан, що викликані цим стимулом. Завдання полягає у тому, щоб викликати бажану і попередити небажану зміни людської поведінки, викликаючи чи попереджаючи відповідні реакції. Його розв'язання передбачає з'ясування дії кожного можливого стимулу та причини кожної можливої реакції. Мистецтво навчання, за Е. Торндайком, — це мистецтво створювати та використовувати стимули з тим, щоб викликати чи попереджати ті чи інші реакції. Це мистецтво підпорядковується деяким закономірностям, які узагальнені Е. Торндайком у законі навчання. До таких закономірностей належать: 1) закон вправляння, який передбачає, що реакція на ситуацію пов'язується з нею пропорційно частоті та силі повторення зв'язку поведінки з цією ситуацією; 2) закон готовності, який стверджує, що вправи зміцнюють готовність людини відтворювати ту чи іншу реакцію; 3) закон асоціативного зрушення, — якщо за одночасної дії подразників один з них викликає реакцію, то решта з них набувають здатності викликати ту ж саму реакцію; 4) закон ефекту, згідно з яким реакції на ті чи інші зовнішні стимули будуть саме тими, результати яких у минулому приносили людині задоволення.
На думку Д. Уотсоном, теоретиком класичного біхевіоризму, контроль над людською поведінкою є необхідним як для управління суспільством, так і для особистого добробуту індивідів. Цей контроль охоплює два моменти: передбачення, що дозволяє визначати, яким є стимул, що викликає ту чи іншу дію індивіда, та управління, яке означає таке використання стимулу, яке спричиняє бажану реакцію. Для ефективної організації управління людською поведінкою потрібно, на думку Д. Уотсона, вирішити такі проблеми: 1) визначити усі можливі ситуації чи стимули, які кладуть початок тим чи іншим реакція; 2) за цією ситуацією передбачити імовірну реакцію або по реакції, яка спостерігається, визначити можливу ситуацію, що цю реакцію спричинила. Однак завдання управління людською поведінкою, вважає Д. Уотсон, потребує не лише вміння визначати ситуацію за відповідною реакцією чи передбачати можливу реакцію, виходячи з цієї ситуації. Це завдання потребує більшого, а саме: вміння експериментально керувати стимулом й створювати бажану реакцію. Якщо бажана чи очікувана реакція не входить до репертуару дій цього індивіда, то вона повинна бути в ньому встановлена.
1 ... 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 ... 96 Повернутися на початок книги
