Соціально-політичне управління
Соціально-психологічні методи управління — це способи управлінського впливу, що спираються на об'єктивні закони соціального розвитку та закони психології. До них належать: 1) соціальні методи управління, які охоплюють широкий спектр соціально-політичних методів, методів соціального нормування, регулювання, морального стимулювання; 2) власне соціально- психологічні управління як конкретні способи та прийоми впливу на процес формування і розвитку колективу (навіювання, переконання, наслідування, спонукання); 3) психологічні методи управління, спрямовані на регулювання стосунків між людьми шляхом оптимального підбору та розміщення персоналу (методи комплектування малих груп, методи професійного підбору та навчання тощо).
Будь-який метод соціального управління функціонує в межах конкретної форми, яка певним чином організує управлінську діяльність людей. Форма соціального управління є способом організації взаємодії суб'єкта та об'єкта управління, відносин між людьми, їх сумісної діяльності в управлінському процесі. Основними формами соціального управління є форми безпосереднього та опосередкованого управління. Безпосереднє управління передбачає право на прийняття і організацію реалізації управлінського рішення. Опосередковане — делегування прав, функцій, завдань об'єктом управління управлінським установам або особам і наявність у нього права контролю за їх діяльністю.
Функції управління — це особливі види діяльності, що виражають напрями чи стадії здійснення цілеспрямованого впливу на зв'язки і відносини між людьми в процесі життєдіяльності суспільства й управління ним. До головних функцій управління відносять: планування (прогнозування) як вироблення та постановку мети і завдань у соціальному управлінні та визначення шляхів і засобів реалізації планів для досягнення поставлених цілей; організація як створення нових та впорядкування функціонуючих організаційних структур соціального правління; координація (регулювання) як забезпечення необхідної узгодженості дій колективів людей у процесі досягнення поставленої мети; стимулювання і навчання як спонукання та підготовка людей до дій з підвищення ефективності системи управління; контроль (аналіз і облік) як систематичний нагляд за діяльністю людей з метою вияву відхилень від встановлених норм, правил і вимог у процесі реалізації поставлених цілей.
Формою розподілу праці в управлінні за його функціями є організаційна структура управління, яка характеризується складом, спеціалізацією та взаємозв'язком його підрозділів та окремих посадових осіб. Загальновизнаним визначенням організаційної структури управління є визначення французького вченого Б. Гу- рне як форми розподілу завдань та повноважень щодо прийняття управлінського рішення між особами і групами осіб (структур- ними підрозділами), які створюють цей адміністративний ансамбль. Розрізняють: лінійні, функціональні, лінійно-функціональні та програмно-цільові (матричні) структури управління.
Лінійні структури базуються на принципі ієрархічності, тобто кожна лака і кожний підлеглий мають одного начальника, через якого вони отримують усі команди.
Функціональна структура управління існує як сукупність підрозділів, кожний з яких спеціалізується на виконанні окремих видів робіт, необхідних для прийняття рішень у системі лінійного управління. У цьому випадку кожний підрозділ чи підлеглий отримує з окремих питань своєї діяльності вказівки від різних керівників функціональних служб.
На практиці зазначені вище структури управління використовуються у їх взаємодоповненні як лінійно-функціональні структури управління. Основою утворення функціональних ланок тут слугує лінійний принцип організації, тобто кожна ланка складається з бюро, а очолює її керівник-єдиноначальник. У межах функціональної ланки, що входить до системи лінійного управління, встановлюється тим самим притаманна останньому ієрархічна підпорядкованість керівників різного рангу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 96 Повернутися на початок книги
