Соціально-політичне управління
Система управління визначається як форма реалізації взаємодії й розвитку відносин управління, що виражені у законах і принципах управління, а також у цілях, функціях, структурі, методах та процесі управління; це будь-яка складна динамічна система, що розглядається з точки зору тих процесів і операцій управління, які переводять її з одного стану в інший й забезпечують її якісну визначеність. В системі соціального управління прийнято розрізняти три підсистеми, які стосуються відповідно 1) організації зв'язків і відносин цієї системи, що задають її структуру (тип розподілу праці для суспільства, міжособистісні стосунки для малої групи, система ціннісних орієнтації для особистості); 2) підтримки існуючого режиму діяльності цієї системи (завдання соціального контролю); 3) реалізації програми досягнення певної мети.
Крім цього, вирізняють універсальні, спрямовані та дифузні системи соціального управління. Перша з них орієнтована на «всіх і кожного» (наприклад, юридичний закон), друга — на визначеного адресата, яким можуть бути окремі особи та організовані групи (директива), третя не має конкретного адресата і звернена «до всіх, кого це не стосується», тобто певна інформація може використовуватися різними адресатами відповідно до їх інтересів, здібностей тощо (система масової комунікації).
Система соціального управління складається з таких компонентів: механізм управління, структура управління, об'єкти управління, функції управління, кадри управління і процес управління. Механізм соціального управління є сукупністю пізнаних законів і принципів соціального управління та використаних на їх основі форм і методів взаємодії об'єкта і суб'єкта управління в конкретно історичних умовах життєдіяльності суспільства.
До основних законів соціального управління відносяться: закон єдності системи соціального управління, закон пропорційності керованої і керуючої підсистем соціальної системи, закон оптимального співвідношення централізації і децентралізації функцій соціального управління, закон участі різних верств населення у соціальному управлінні.
Під принципами соціального управління розуміють основні положення та норми поведінки, якими керуються органи управління в тих чи інших соціально-економічних умовах, що склалися в суспільстві. Прийнято розрізняти системні, — такі, на яких здійснюється самоуправління системи, — і принципи управління як виду діяльності.
До головних системних принципів управління належать: принцип ієрархічності, об'єктивності, комплексності чи системності, відповідності, принцип головної ланки, випереджаючого розвитку теорії стосовно практики, принцип законності.
Принципами управління як виду діяльності є: принцип конкретності, оптимальності або ефективності, адресності, стимулювання, прогнозування, контролю, єдиноначалля у прийняті рішень та колегіальності під час їх обговорення, принцип повної і правдивої інформації.
Якщо закони виражають істотні відносини між суб'єктом та об'єктом управління, а принципи, виходячи з цих відносин, встановлюють основні правила формування та дій суб'єкта і об'єкта, то методи і форми управління є конкретними засобами організації взаємовпливу суб'єкта та об'єкта управління в процесі управлінської діяльності. З цієї точки зору метод управління — це спосіб здіснення управлінського впливу чи спосіб реалізації (досягнення) цілей соціального управління. Розрізняють економічні, організаційно-адміністративні і соціально-психологічні методи управління.
Економічні методи управління є способами досягнення цілей управління на основі реалізації вимог економічних законів. До них, зокрема, відносять: економічний розрахунок та економічне стимулювання.
Організаційно-адміністративні методи управління базуються на владі, дисципліні та відповідальності. Вони бувають: організаційно-стабілізуючими (регламентування, нормування, інструктування); розпорядчо-впливовими (постанова, наказ, розпорядження, вказівка, резолюція); дисциплінарно-впливовими (дисциплінарні вимоги та система відповідальності).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 96 Повернутися на початок книги
