Соціально-політичне управління
Предмет, структура та основні поняття науки управління
1. У науковій літературі на сьогодні існує декілька тлумачень терміна «управління», а саме: управління — це спрямована координація і організація об'єкта управління (Г. Що- кін); управління — це будь-яка зміна стану об'єкта, системи або процесу, яка веде до досягнення висунутої мети (Б. Гаєвський); управління — це цілеспрямований вплив на систему з метою приведення останньої у відповідність до притаманних їй характеристик (В. Афанасьєв); управління — це свідомий вплив однієї системи на іншу з тим, щоб змінити поведінку останньої у напрямі, який задовольняє критерії мети її діяльності (представники системного підходу); управління — це мистецтво знати напевне, що слід зробити й як зробити це найкращим та найдешевшим способом (Енциклопедія менеджменту) тощо. Загалом під управлінням прийнято розуміти функцію організованих систем різної природи (технічних, біологічних, соціальних), яка забезпечує: а) збереження їх визначеної структури; б) підтримка встановленого режиму діяльності; в) реалізація явно чи латентно заданої програми цієї діяльності (досягнення мети).
Основні підходи до вивчення феномену управління вперше виокремленні та детально проаналізовані американськими вченими Г. Кунцом та С. О'Доннелом в їх спільній праці «Управління: системний і ситуаційний аналіз управлінських функцій». До таких підходів вчені, зокрема, відносять: емпіричний чи такий, що базується на аналізі конкретної ситуації; підхід з точки зору міжособистісних стосунків; підхід з позицій групової поведінки; вивчення управління як процесу функціонування кооперованої соціальної системи; як соціотехнічної системи; аналіз управління з точки зору прийняття рішень; розуміння управління як процесу обміну інформацією, центром якого є керуючий; підхід з позиції математичних методів чи «наукового управління»; операційний підхід.
Емпіричний підхід передбачає аналіз управління шляхом вивчення відповідного досвіду з метою передачі знань студентам, навчання останніх «політиці» управління у спосіб дослідження та узагальнення конкретних випадків управлінської практики.
Підхід до управління з точки зору міжособистісних стосунків головну увагу зосереджує на вивченні людського фактору в управлінні, керуючись положенням про те, що люди, працюючи для досягнення групових цілей, повинні розуміти одне одного. Дослідницькі зусилля зосереджені тут на індивідуальній психології, на вивченні індивіда та його мотивацій як соціопсихологіч- ної істоти.
Підхід до управління з позицій групової поведінки виходить з того, що управління — це передусім вивчення типів групової чи організаційної поведінки. В межах цього підходу розроблене поняття організації, під якою розуміють систему чи структуру будь- якого комплексу групових відносин.
Підхід до управління як до процесу функціонування кооперованої системи започаткований Ч. Барнардом, який розробив теорію співпраці (кооперації), що базується на обмеженості людських можливостей, а потім теорію кооперованих систем. З цих систем Ч. Барнард виокремив лише соціальні елементи й існуючі між ними взаємозв'язки охарактеризував як «організацію». Г. Саймон застосував концепцію Ч. Барнарда до аналізу будь-якої системи кооперованих та цілеспрямованих групових взаємозв'язків чи поведінки, давши її більш загальну назву — «організаційна теорія».
Підхід з позиції соціотехнічних систем (засновник Е. Л. Тріст) розглядає організацію як дві системи — соціальну і технічну, які обов'язково взаємодіють. Стверджується, що для управлінської ефективності слід звертати увагу не лише на людей та їх взаємодію, але й на технічне оточення, в якому люди працюють.
Підхід з позиції теорії прийняття рішень головну увагу приділяє раціональному рішенню — вибору певного способу дій з декількох можливих альтернативних варіантів. Тут вивчаються рішення як такі, особи чи організовані групи, що приймають рішення, аналізується процес прийняття рішень.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 96 Повернутися на початок книги
