Методологія соціально-економічного дослідження
Діяльність людей тісно пов'язана із зростанням їхнього інтелекту. Це є запорукою генерації ідей, виникнення і розвитку науки. Ф. Енгельс підкреслював, що спочатку праця, а потім разом з нею і мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський.
Сучасні науковці визначають, що:
Наука — це соціально значуща сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення й використання теоретично-систематизованих знань про дійсність. Наука є складовою частиною духовної культури людства.
Як система знань вона охоплює не тільки фактичні дані про предмети оточуючого світу, людської думки та дії, а й певні форми та способи їх усвідомлення.
Отже, наука — це:
• система знань, специфічна форма суспільної свідомості;
• процес пізнання закономірностей об'єктивного світу;
• різновид суспільного розподілу праці;
• система отриманння і генерації знань та їх застосування у життєдіяльність суспільства.
Схема управління
наукою
|
|
Наука склалася історично і є структурною системою понять і
категорій, пов'язаних між собою за допомогою суджень (міркувань) та
умовиводів.
|
|
Не всякі знання можна розглядати як наукові. Знання, які людина отримує лише на основі простого спостереження, не є науковими. Вони важливі в житті людини, але не розкривають сутності явищ, які дозволили б пояснити принципи виникнення процесу, явища та їх подальший розвиток, взаємозв'язок.
Метою науки і є пізнання законів природи і суспільства, відповідний вплив на природу й отримання корисних суспільству результатів.
Саме матеріальні об'єкти природи визначають існування багатьох галузей знань.
Історично
наука формувалася на основі первинних, елементарних знань про природу, а потім
на пізнанні складних закономірностей природи, розвитку суспільства (рис. 1.1).
|
Рис. 1.1. Процес становлення і розвитку науки |
Удосконалювався і склад людського мислення. Перші елементи науки з'явилися ще у стародавньому світі разом з потребами суспільної практики. Тоді вони мали суто практичний характер.
Тисячоліттями досвід накопичувався, певним
чином узагальнювався і передавався наступним поколінням.
|
|
Накопичення відомостей поступово вдосконалювалося за рахунок встановлення певних обрядів, традицій, а потім — і писемності. Так виникла історично перша форма науки (наука античного світу), предмет вивчення якої становила вся природа в цілому. Первісно створена (антична) наука ще не ділилася на окремі відособлені галузі і мала риси натурфілософії.
Натурфілософії відповідав метод наївної діалектики і стихійного матеріалізму, коли геніальні здогадки переплітались із фантастичними вимислами про оточуючий світ.
У V ст. до н. е. з натурфілософської системи античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятися математика, яка поділялася на арифметику і геометрію. В середині IV ст. до н.е. відособлюється астрономія.
У науково-філософській системі Аристотеля намітився поділ науки на фізику і метафізику (філософську онтологію). Далі всередині цієї системи починають виділятися як самостійні наукові дисципліни логіка і психологія, зоологія і ботаніка, мінералогія і географія, естетика, етика і політика. Розпочався процес диференціації науки і виділення самостійних за своїм предметом і методами окремих галузей знань.
З другої половини XV ст., в епоху Відродження, відбувається подальша диференціація науки; в університетах починається викладання основ фундаментальних наукових дисциплін — математики, фізики, хімії.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 68 Повернутися на початок книги
