Методика та організація наукових досліджень із психології
Кожна з перелічених груп наук може бути піддана подальшому розчленовуванню.
Існують і інші класифікації наук. Наприклад, залежно від зв'язку з практикою науки поділяють на фундаментальні (теоретичні), які з'ясовують основні закони об'єктивного і суб'єктивного світу і прямо не орієнтовані на практику, і прикладні, які спрямовані на вирішення технічних, виробничих, соціально-технічних проблем.
Оригінальну класифікацію наук запропонував Л.Г. Джахая. Поділивши науки про природу, суспільство і пізнання на теоретичні і прикладні, він усередині цієї класифікації виділив філософію, основні науки і приватні науки, що відбрунькувалися від них. Наприклад, до основних теоретичних наук про суспільство він відніс історію, політекономію, правознавство, етику, мистецтвознавство, мовознавство. Ці науки мають більш дробове розподілення, наприклад, історія поділяється на етнографію, археологію і всесвітню історію. Державознавству як основній прикладній науці кореспондують політика, управлінська справа, судочинство, криміналістика, військова справа, архівна справа. Крім того, він дав класифікацію так званих «стикових» наук: проміжні науки, що виникли на межі двох наук, які були сусідами (наприклад, математична логіка, фізична хімія); суміжні науки, які утворилися шляхом з'єднання принципів і методів двох віддалених одна від одної наук (наприклад, геофізика, економічна географія); комплексні науки, які утворилися шляхом схрещування ряду теоретичних наук (наприклад, океанологія, кібернетика).
У статистичних збірниках, як правило, виділяють такі сектори науки: академічний, галузевий, вузівський і заводський.
Наш час характеризується диференціацією наук, тобто розчленовуванням і поглибленням наукових знань. Виникають науки, об'єднуючі розрізнені раніше ділянки пізнання. Це — процес синтезу, інтеграції наук, який нині є переважаючим.
Про таке багатофункціональне явище як наука можна сказати, що це: галузь культури, спосіб пізнання світу, спеціальний інститут.
По кожній з даних номінацій наука співвідноситься з іншими формами, способами, галузями, інститутами. Для того щоб ці взаємини прояснити, потрібно виявити специфічні риси науки, перш за все, ті, які відрізняють її від іншого. Властивості науки утворюють шість діалектичних пар, що співвідносяться одна з одною: універсальність — фрагментальність, загальнозначущість — знеособле- ність, систематичність — незавершеність, спадкоємність — критичність, достовірність — аморальність, раціональність — чуттєвість. Крім того, для науки характерні свої особливі методи і структура досліджень, мова, апаратура та таке інше. Всім цим і визначається специфіка наукового дослідження і значення науки. Наука відрізняється від буденної свідомості тим, що є теоретичним та практичним освоєнням дійсності.
У далеку давнину, так само як і в наш час, відкриття нового в природі речей переживалося окремим індивідом як соціальна цінність, що перевершує будь-які інші. Результат, досягнутий завдяки внутрішній мотивації, сприймався як вища винагорода. Якщо звернутися до стародавніх часів, то чинник колективності виробництва знань вже тоді отримав концентрований вираз в діяльності дослідницьких груп, які прийнято називати школами.
Багато проблем відкривалися і розроблялися саме в цих школах, які стали центрами не тільки навчання, а й творчості. Наукова творчість і спілкування взаємопов'язані, змінюється лише, від однієї епохи до іншої, тип їх інтеграції. Проте у всіх випадках спілкування виступало невід'ємною компонентою. Потреба в дослідженні цього аспекту породила спеціальну методологію «дискурс — аналізу».
Жодного речення не залишив Сократ, але він створив школу сумісного, колективного мислення, культивуючи мистецтво «повивального мистецтва» як процесу народження в діалозі виразного і зрозумілого знання.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 188 Повернутися на початок книги
