Методика та організація наукових досліджень із психології
Розвиток науки відбувається безперервно, з використанням накопичених раніше знань. У психології, соціології, механіці, фізиці, хімії, астрономії джерелом нових теорій завжди були старі. Нові теорії не створюються геніальними одинаками, а є цілеспрямованою працею багатьох поколінь учених. І. Ньютон писав: «Якщо я бачив далі за своїх попередників, то тільки тому, що я стояв на плечах гігантів».
Таким чином, розвиток науки, як безперервний процес зростання нових теорій, на ґрунті старих характеризується спадкоємністю наукових знань.
Безпосередні цілі науки — отримання знань про об'єктивний і про суб'єктивний світ, збагнення об'єктивної істини.
Завдання науки:
- добір, опис, аналіз, узагальнення і пояснення фактів;
- виявлення законів руху природи, суспільства, мислення і пізнання;
- систематизація отриманих знань;
- пояснення суті явищ і процесів;
- прогнозування подій, явищ і процесів;
- встановлення напрямів і форм практичного використання отриманих знань.
Структура (система) науки може бути представлена по-різному залежно від підстав поділу складових її елементів. Так, В.П. Ко- хановський розрізняє: а) науку, яка разом з істинним включає недійсні результати (релігійні, магічні уявлення, певні суперечності і парадокси, особисті пристрасті, антипатії, помилки і таке інше); б) ядро науки — достовірний, дійсний пласт знань; в) історію науки; г) соціологію науки.
Науку можна розглядати як систему, яка складається: з теорії; методології, методики і техніки досліджень; практики впровадження отриманих результатів.
Якщо науку розглядати з погляду взаємодії суб'єкта і об'єкта пізнання, то вона включає такі елементи:
1) об'єкт (предмет) — те, що вивчає конкретна наука, на що спрямоване наукове пізнання;
2) суб'єкт — конкретний дослідник, науковець, фахівець наукової організації, організація;
3) наукова діяльність суб'єктів, що застосовують певні прийоми, операції, методи для збагнення об'єктивної істини і виявлення законів дійсності.
У наш час залежно від сфери, предмета і методу пізнання розрізняють науки: про природу — природничі; про суспільство — гуманітарні і соціальні; про мислення і пізнання — логіка, гносеологія та інші.
У класифікаторі напрямів і спеціальностей вищої освіти виділяють такі напрями освіти:
- природничі науки і математика (механіка, фізика, хімія, біологія, ґрунтознавство, географія, гідрометеорологія, геологія, екологія і таке ін.);
- гуманітарні і соціально-економічні науки (культурологія, теологія, філологія, філософія, лінгвістика, журналістика, книгознавство, історія, політологія, психологія, соціальна робота, соціологія, менеджмент, економіка, мистецтво, фізична культура, комерція, статистика, мистецтво, юриспруденція і таке ін.);
- технічні науки (будівництво, поліграфія, телекомунікації, металургія, гірська справа, електроніка і мікроелектроніка, геодезія, радіотехніка, архітектура і таке ін.);
- сільськогосподарські науки (агрономія, зоотехніка, ветеринарія, лісова справа, рибальство і таке ін.)
Звернемо увагу на те, що в цьому класифікатор технічні і сільськогосподарські науки виділені в окремі групи, а математика не віднесена до природничих наук.
Деякі учені не вважають філософію наукою (тільки наукою) бо ставлять її в один ряд з природничими, технічними і суспільними науками. Це пояснюється тим, що вона розглядається ними як світогляд, знання про світ в цілому, методологія пізнання або як наука всіх наук. Філософія, на їх думку, не спрямована на добір, аналіз і узагальнення фактів, виявлення законів руху дійсності, вона лише користується досягненнями конкретних наук. Залишивши осторонь суперечку про співвідношення філософії і науки, відзначимо, що філософія все ж таки є наукою, яка володіє своїми предметом і методами дослідження загальних законів і характеристик всього нескінченного у просторі та часі об'єктивного світу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 188 Повернутися на початок книги
