Методика та організація наукових досліджень із психології
Розділ 2. Методологія наукового дослідження в психології
2.1. Конкретно-науковий рівень методології в психології
Змістом конкретно-наукового рівня методології виступає аналіз проблем, пов'язаних із специфікою наукових досліджень в кожній конкретній галузі наукових знань. Така специфіка визначається рядом чинників: предметом дослідження даної науки, основними методами отримання знань про предмет дослідження, способами побудови пояснень (теорій).
При вивченні психічних явищ виникає необхідність в побудові конкретно-наукової методології. Це пов'язано з тим, що предмет психології надзвичайно складний і до теперішнього часу не існує повної згоди між науковими напрямами дослідження психічних явищ навіть і в тому, що таке психіка.
Існує велика різноманітність психічних явищ, які може спостерігати кожна людина. Найчастіше вказується, що психічні явища можуть існувати тільки у формі процесів, які дані суб'єктові безпосередньо. Часто наголошується, що об'єктивно можуть бути заміряні тільки деякі тимчасові параметри психічних процесів: наприклад, час вирішення певного завдання, час, що витрачається на підготовку і виконання певної дії і таке інше.
Ряд феноменологічних ознак психічних явищ, даних суб'єктові в самоспостереженні, виділяється і аналізується в роботах Л.М. Век- кера [4; 5]:
- наочність: вважається, що психічний процес об'єктивно протікає в своєму органі-носієві — нервовій і м'язовій системах організму, — а в своїх кінцевих, результативних параметрах будується суб'єктивно і лише в термінах (образах, поняттях) властивостей і відносин зовнішніх об'єктів. Л.М. Веккер [4] вказує на те, що процесуальна динаміка механізму і інтегральна характеристика результату психічного процесу віднесені до різних предметів: перша — до органу, друга — до зовнішнього об'єкта. (Слід відмітити, що з локалізацією психічних процесів в нервовій системі згідні далеко не всі);
- відсутність чіткого вираження нейрофізіологічного субстрату, необхідного для реалізації психічних процесів: носієві психіки не властива внутрішня динаміка зміни стану власних органів, які забезпечують реалізацію психічного процесу;
- чуттєва недоступність: психічні процеси не доступні прямому чуттєвому спостереженню. Людина не сприймає своїх психічних процесів, їй безпосередньо відкриваються лише результати їх реалізації — образи наочного світу, поняття, цілі, а також пов'язані з ними переживання;
- спонтанна активність психіки, яка не завжди підпорядкована контролю з боку суб'єкта і прямо не випливає з фізичних, фізіологічних, біологічних, соціологічних і інших законів.
Цей список можливих ознак психічних явищ може бути продовжений. І не зі всіма ознаками погодяться представники різних напрямів психології. Так, наприклад, Л.С. Виготський [6] у своїх працях вказує, що психіка людини як результат формується в зовнішніх формах спілкування і в діяльності з іншими людьми. А в працях О.Н. Леонтьєва [13-15] і П.Я. Гальперіна [8; 9] вказується, що результативно всі форми психіки або в еволюційному плані, або в онтогенезі формуються між суб'єктом і об'єктивним наочним світом як результат орієнтовних складових виконуваних дій. А основна ознака психічних явищ — їх функціональна спрямованість на забезпечення активного орієнтування суб'єкта в зовнішньому оточенні існування або у внутрішньому середовищі власного організму.
Виходячи з вищезазначеного виникає запитання: які суб'єктивні утруднення і помилки можуть виникати при аналізі суб'єктом власних психічних особливостей і можливостей?
Перелічені вище особливості психіки зумовлюють ряд гносеологічних (пізнавальних) ілюзій, які можуть виникати в процесах орієнтування рефлексії суб'єкта в особливостях власних психічних функцій, на що і вказує в своїх працях Л.М. Веккер [5]:
1 ... 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 ... 188 Повернутися на початок книги
