Вступ до філософії
В області соціально-політичних вчень гуманізм епохи Відродження проявився в розвитку теорії держави й утопічних соціалістичних ідей. Італійський історик Ніколо Макіавеллі (14691527) та французький соціолог Жан Боден (1530-1596) обґрунтовують вчення про централізовану державу, яку розглядають як головне знаряддя в боротьбі проти гегемонії церкви.
Соціалістичні утопічні ідеї про побудову справедливого суспільства розвивають англійський гуманіст Томас Мор (14791555), італійський чернець Томазо Кампанела (1568-1639) та німецький реформатор Томас Мюнцер (1490-1525).
Приступаючи до вивчення філософії Нового часу, зверніть увагу на те, що в цей період відбувається перехід до великої машинної індустрії і викликаних цим змін соціально-економічних відносин. Наука стає символом Нового часу. Спираючись на науку, філософія ставить завдання збільшення влади суспільства над природою та інтелектуальним удосконаленням людини.
Наука потребувала нової методології пізнання, яку розробили Френсіс Бэкон, Рене Декарт і Бенедикт Спіноза. У філософії розвиваються два напрями в теорії пізнання - сенсуалізм і раціоналізм.
Родоначальником філософії і науки Нового часу став Бекон (1561-1626), який відродив матеріалізм, що почався з античності. Матерію він розглядав як активне начало, невід'ємне від руху.
Розчищаючи ґрунт для нової науки, Бекон здійснив «велике відновлення наук». Свій задум він втілив у «Новому органоні». На шляху пізнання природи існують перешкоди - це засміченість свідомості людей «ідолами» (або примарами), перекрученими образами дійсності і неправильними уявленнями. Бэкон виділив чотири види «ідолів».
У центрі філософських поглядів Бекона був індуктивний метод (проходження пізнання від часткового до загального), спрямований на експериментальне, емпіричне дослідження природи.
На відміну від такого підходу, Декарт (1596-1650) прагнув розробити універсальний метод пізнання, виходячи з раціоналізму (лат. rationalis - розумний, доцільний, обґрунтований), який єдиним джерелом достовірного знання визнає розум.
Декарт вважав, що в людському пізнанні є кілька первісних ідей, у першу чергу ідея Бога. Основним методом пізнання він вважав дедукцію, тобто рух пізнання від загального до окремого.
Основна риса філософії Декарта - дуалізм. Існують, вважав він, незалежно одна від одної дві субстанції: духовна і матеріальна, душа і тіло.
Спіноза (1632-1677) переборов дуалізм Декарта, він довівши, що світ вічний і є єдиною, неподільною субстанцією, вічною в часі і нескінченною в просторі. Як раціоналіст, він вважав, що в самому розумі закладена відповідність утворених ідей із сутністю пізнаваних речей. Критерієм істини для Спінози є розум, універсальним методом пізнання - математика, точніше, геометрія.
Подальший розвиток філософії Нового часу рухався в двох напрямах. Перший: Ф.Бекон - Дж. Локк - французькі матеріалісти XVIII ст. - сенсуалізм Дж. Берклі та Д. Юма - класична німецька філософія (Л. Фейєрбах). Другий: Р. Декарт - Б. Спіноза - Г. Лейбніц - класична німецька філософія (І. Кант, Г. Гегель).
Вивчаючи рекомендовану літературу, зверніть увагу на французьку філософію XVIII ст., яка ввійшла в історію як епоха Просвітництва. Вона не була однорідною. Найбільш радикальна частина просвітителів стояла на позиціях матеріалізму й атеїзму: П. Голъбах, К. Гельвецій, Ж. Ламетрі, Д. Дідро. Менш радикальна: Ш.Монтеск'є, М.Волътер, Ж.-Ж. Руссо - була на позиціях ідеалізму і деїзму. Деїзм (лат. deus - Бог), допускав існування Бога як першопричини світу, заперечував його наступне втручання в природні і соціальні процеси.
Французька філософія відстоювала вільнодумство. Вона дала науково-матеріалістичне пояснення світу, піддаючи критичному аналізу релігію.
При вивченні третього питання «Німецька класична філософія» варто знати, що наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст. німецькими мислителями був створений спадкоємний ряд філософських систем, які прийнято називати класичною філософією. Її основними рисами були: а) відродження діалектики; б) критика повсякденного (того, що не суперечить здоровому глузду) мислення; в) прагнення подати філософію як систему наукового знання.
1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 119 Повернутися на початок книги
