Вступ до філософії
Тема 2. Основні історичні типи філософії
Приступаючи до вивчення першого питання «Антична і середньовічна філософія» студенту слід знати, що антична філософія містить у собі філософські вчення Давньої Греції і Давнього Риму з кінця VII ст. до н.е. по VI ст. н.е.
Перші грецькі філософи прагнули зрозуміти природу, світ як ціле і проникнути в їх сутність, ставили завдання виявити єдине начало усього сущого і знаходили його в різних матеріальних речах (космоцентризм). Так, засновник першої філософської школи античної Греції Фалес (бл. 624-547 до н.е.) таким началом вважав воду, Анаксимандр (610-540 до н.е.) - апейрон (хаотичну, безмежну першоречовину), Анаксимен (588-525 до н.е.) - повітря, Геракліт (540 - бл. 480 до н.е.) - вогонь.
Зверніть увагу на те, що Геракліт висунув ідею плинності буття і тим самим поклав початок діалектиці, діалектичному розумінню світу.
Важливе значення для розвитку античної (і подальшої) філософії мало атомістичне вчення Левкіппа і Демокріта (460-370 до н.е.) які вчили, що всі речі складаються з атомів і порожнечі.
Вперше проблеми антропології (грецьк. апШдро$ - людина + logos - вчення, наука) розглядає Сократ (470-399 до н.е.) На основі принципу «Пізнай самого себе» - він ставить завдання зрозуміти сутність людини через її діяльність. Він вважає, що в основі діяльності лежать загальні ідеальні поняття, для виявлення яких розробляє діалектичний запитально-відповідальний метод - метод бесіди з метою спонукати співрозмовника самому знайти істину.
Вершиною античної філософії є філософські системи Платона й Арістотеля.
Платон (427-347 до н.е.) був одним із основоположників ідеалізму. За його вченням в основі світу лежать абсолютні ідеї (ейдоси), похідним від яких є світ чуттєвих речей.
Ідеї представляють певне божественне царство, в якому до народження перебувають безсмертні душі людей, споглядаючи істинно суще. З'єднуючись з тілом, душа забуває про те, що спостерігала на небі. У процесі життя, сприймаючи матеріальні предмети, душа згадує те, що бачила у світі ідей.
Платон, як і Сократ, розробляє діалектичний метод пізнання.
Найважливішою частиною філософії Платона є його вчення про досконалу, ідеальну державу, в якій панують Благо, Моральність, Справедливість і Закон. Таку державу він намагався створити і на практиці.
Найвидатнішим серед давньогрецьких мислителів був Аріс- тотель (384-322 до н.е.) - учень Платона, вчений- енциклопедист, вихователь Олександра Македонського, засновник логіки, як засобу раціонального пізнання світу.
Думаючи, що ідея як сутність речі не може знаходитися поза самою річчю, він піддав критиці Платона за відрив ідей від матері. Річ, будучи єдністю матерії і форми, виникає завдяки дії причини. Форма є дійсністю того, можливістю чого є матерія. Сходи форм ведуть до вищої форми, або «форми форм». Ця гранична форма є Бог - джерело і першодвигун буття.
Соціально-політичне вчення Арістотеля відрізняється від платоновського. Ідеалом Арістотеля є держава, яка створює оптимальні умови для відображення «природи людини». Людина - суспільна і політична істота. Її мета - щастя, яке досягається доброчесним життям, навчанням і роздумами.
Арістотелем завершується розквіт давньогрецької філософії.
Поступово починається її занепад і криза (I-V вв. н.е.). У цей період виникають і розвиваються п'ять філософських напрямків: 1) скептицизм, що виражав радикальну недовіру до світу; 2) перипатетизм, що продовжив вчення Арістотеля; 3) епікуреїзм, який намагався знайти життєву опору для людини; 4) стоїцизм, що шукав щастя людини через її причетність до логосу; 5) платонізм, який продовжив вчення Платона і дав початок новій школі - неоплатонізму. (Про ці напрями дивіться у рекоменгдо- ваній літературі, та довідниках).
Середньовічна філософія охоплює історичний відрізок з II по XIV ст. і є сукупністю релігійно-філософських вчень.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 119 Повернутися на початок книги
