Вступ до філософії
У філософії концентруються і набуває найбільш послідовного вираження ідеї, почуття, установки і настрої, що існують у суспільстві. Філософське міркування відповідає глибинній потребі людини в розумному обґрунтуванні і поясненні природи, суспільства, людини та її мислення в їх цілісності і взаємозумовленості.
Філософське осмислення дійсності передбачає наявність двох протилежностей. Ними є: світ «зовнішній» відносно свідомості людини - об'єктивна реальність і світ «внутрішній» (психічне, духовне життя людини) - суб'єктивна реальність. Різні уявлення про відносини цих двох реальностей: об'єктивної і суб'єктивної, об'єкта і суб'єкта - пронизують всю філософію протягом усієї її історії. Ці відносини характеризують як - питання про ставлення людини до світу, свідомості до буття, суб'єктивного до об'єктивного.
Залежно від того, як філософи відповідали на це запитання, що іноді називають основним питанням філософії, вони розділилися на два напрямки - матеріалізм та ідеалізм. Матеріалісти стверджують, що первинним є матерія, а вторинним - свідомість. Ідеалісти первинною вважають свідомість, вторинною - матерію.
Як філософський напрям ідеалізм визнає первинним абсолютну ідею, світовий розум (Платон, Гегель) або свідомість людини, «комплекс відчуттів» (Берклі, Фіхте) за визначальну причину всього сущого.
Студенту варто знати, що філософи часто намагаються завуалювати свою світоглядну позицію. Матеріалісти, наприклад, називають себе субстанціалістами, а ідеалісти - функціоналістами, однак від такої гри в терміни суть філософського бачення світу не змінюється.
Філософський принцип, відповідно до якого все існуюче має єдине джерело, називається монізмом. Розрізняють матеріалістичний і ідеалістичний монізм. Перший - бачить єдність світу у йо- го матеріальності, другий за основу усього сущого приймає духовне начало (свідомість).
В історії філософії зустрічалися мислителі, які намагалися дотримуватися проміжної позиції. Вони визнавали рівноцінність, незалежність двох першооснов світу: матерії і свідомості. Таких філософів називають дуалістами.
Аналіз ставлення людини до світу, свідомості до буття, породжує запитання: чи спроможне наше мислення пізнати навколишній світ? Питання про те, чи є пізнаванним світ і, якщо це так, то до якої межі - є найважливішу складовою філософського осмислення дійсності.
Залежно від того, яку позицію у вирішенні питання про пізнаванність світу займають філософи, вони належали до двох таборів. До першого, а їх більшість, належать прихильники пізнаванності світу. Серед виділяються сенсуалісти, які головну роль відводять чуттєвому пізнанню (Лок, Кондильяк); раціоналісти - взяли за основу розум (Декарт, Спіноза) та ірраціоналісти - відкидають або принижують роль розуму в пізнанні (Ніцше, Бергсон).
До другого напрямку (їх меншість) належать супротивники пізнаванності світу. Серед них виділяють дві основни течії: скептицизм і агностицизм. Скептицизм - відкидає можливість достовірного знання про світ (Піррон, Горгій), агностицизм - цілком або частково заперечує пізнаваність світу (Юм, Кант).
Розглядаючи питання «Основні функції філософії», студенту необхідно виходити з того, що філософія тісно пов'язана з життям людей, задовольняє певні соціальні потреби. Тому вона завжди виконувала і виконує функцію універсального знання, або пропедевтики (вступу) до універсального знання.
Найважливішими функціями філософії є:
- світоглядна, що виражає ставлення людини до світу, та орієнтує її дії в духовно-практичній сфері;
- гносеологічна (теоретико-пізнавальна, або епістемологіч- на), що вирішує питання про пізнаванність світу і вірогідність знання;
- методологічна - виступає як система методів пізнання;
- ідеологічна (соціальна) впливає на соціальні відносини і взаємозв'язки;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 119 Повернутися на початок книги
