Управлінський облік
Система витрат і калькулювання за неповними витратами
4.1. Сутність та основи побудови системи калькулювання за неповними витратами
Внутрішньогосподарський бухгалтерський облік виробничої діяльності за методом неповних витрат передбачає всебічне та точне відображення абсолютно всіх витрат підприємства за певний час на етапі формування елементів витрат. Після відображення в системі рахунків цих витрат за елементами система допускає виявлення неповної (зменшеної) собівартості продукції, тобто собівартості без певної частини непрямих загальних витрат, тому й називають цей метод методом неповних витрат, оскільки до собівартості продукції не вноситься певна частина витрат.
Загальна побудова обліку формування елементів витрат виробничої діяльності за методом неповних витрат аналогічна методу повних витрат, тобто основу побудови формують такі самі чинники:
> поділ витрат на прямі та непрямі;
> характер технології виробництва;
> характер організації виробництва;
> характер контролю за витратами;
^ центри обліку витрат;
^ центри відповідальності.
Що ж до поділу витрат, які входять до собівартості продукції або не входять до неї, то тут маємо два підходи:
^ перший — на основі поділу витрат на прямі та непрямі;
^ другий — на основі поділу витрат на залежні та незалежні від обсягу діяльності (виробництва тощо).
Тому за іншого підходу істотною відмінністю між методами повних та неповних витрат є додатковий поділ витрат на сталі та змінні. Прямі витрати — це завжди змінні витрати. Водночас непрямі витрати містять значну кількість змінних витрат щодо готового продукту. Метод неповних витрат поділяє витрати на три групи:
> прямі (змінні);
^ непрямі змінні;
^ непрямі сталі.
Основні методичні питання побудови виробничого обліку витрат методом
неповних витрат аналогічні методу повних витрат. Так,
елементи витрат формуються однаково. На процес формування впливає кількість
центрів витрат та центрів відповідальності. Розбіжності стосуються моменту
відображення витрат на відповідні центри витрат та
центри відповідальності, оскільки при методі
повних витрат витрати поділяються тільки на дві групи — прямі та непрямі, а
при методі неповних витрат — на три групи — прямі
(змінні), непрямі (змінні) та непрямі (сталі).
Тому при визначенні центрів витрат їх кількість у неповних витратах зростатиме. Цей момент потрібно чітко визначити в моделі та робочому плані рахунків обліку витрат.
Дуже особливий облік попереднього поділу неповних витрат на комплексні види. Хоча загальний порядок лишається, але при методі неповних витрат непрямі витрати поділяються на змінні та сталі. А це означає, що та частина непрямих витрат, яка відноситься до змінних, братиме участь у калькуляційному процесі. Тому необхідно при побудові облікового процесу передбачити взаємозв'язок цих витрат за технологічними переділами (фазами, переходами тощо).
Практично випадає з облікового виробничого процесу за методом неповних витрат такий етап, як облік зведення витрат у тому розумінні, як це робиться при методі повних витрат.
Річ у тому, що зводяться витрати лише змінні. Ці витрати беруть участь у калькуляційному процесі, формуючи так звану зменшену собівартість продукції. Що ж до непрямих сталих витрат, то суму списують безпосередньо на фінансові результати і в калькуляційному процесі участі не беруть, тобто ця інформація не використовується в контрольному процесі.
Аналогічно методу повних витрат для побудови обліку виробничої діяльності за методом неповних витрат на будь-якому підприємстві спочатку визначають наявні чинники. Після їх визначення розпочинають розробку робочого плану рахунків та складають робочу модель обліку.
1 ... 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 ... 116 Повернутися на початок книги
