Симулякри і симуляція
Політичне чаклунство
Вотерґейт. Той самий сценарій, що й у Диснейленді (ефект уявного, яке приховує, що реальності вже немає ні по той, ні по цей бік штучного периметра): тільки тут ефект скандалу, який приховує, що не існує жодної різниці між подіями та їх викриттям (і в людей з ЦРУ, і в журналістів з Washington Post ідентичні методи). Ta сама операція, спрямована на регенерацію через скандал морального та політичного принципу, через уявне — принципу реальності, що гине.
Викриття скандалу — це завжди пошанування закону. І Вотерґейт досяг особливого успіху в нав'язуванні ідеї, що Вотерґейт був скандалом — у цьому значенні це була дивовижна операція з інтоксикації. Добряча доза реінвестиції політичної моралі у світовому масштабі. Можна було б сказати разом з Бурдьє: "Особливістю будь-якого співвідношення сил є те, що воно криється перед самим собою як таке, і що воно набуває повної сили лише тому, що криється перед самим собою як таке", розуміючи це так: капітал, позбавлений моралі та докорів сумління, може виявлятися лише ховаючись за моральною надбудовою, і хоч би хто регенерував цю публічну моральність (через обурення, викриття тощо), він мимовільно працює на порядок капіталу. Як журналісти Washington Post.
Однак це було б ще тільки політичною формулою, і коли Бурдьє виголошує її, він під "співвідношенням сил" має на увазі істину капіталістичного панування, і він викриває це співвідношення сил також як скандал — тож перебуває на тій самій детерміністській та моралістичній позиції, що й журналісти Washington Post. Він виконує ту саму роботу з очищення та підняття морального порядку, порядку істини, в якому зроджується дійсне символічне насильство соціального порядку, набагато глибше всіх співвідношень сил, котрі є для нього лише рухливим та індиферентним контуром у моральній та політичній свідомості людей.
Усе, що просить у нас капітал,— це сприймати його як щось раціональне або боротися з ним в ім'я раціональності, сприймати його як щось моральне або боротися з ним в ім'я моральності. Адже це та сама річ, яку можна прочитати в іншій формі: раніше намагалися приховувати скандал — сьогодні ж намагаються приховувати, що це не скандал.
Вотерґейт — не скандал: ось що необхідно сказати за будь-яку ціну, адже саме це всі й намагаються приховати — цю дисимуляцію, що прикриває поглиблення моральності, моральної паніки в міру наближення до примітивної сцени (інсценування) капіталу: його вибухова жорстокість, його незбагненна кровожерливість, його фундаментальна аморальність — ось що скандальне, неприйнятне для системи моральної та економічної еквівалентності, яка є аксіомою лівої думки від часів Просвітництва до комунізму. Цій думці приписують угоду з капіталом, та йому абсолютно байдуже до цього: він — страхітливе підприємство без усяких принципів, і крапка. Це "освічена" думка намагається контролювати його, встановлюючи для нього правила. І всі докори, які заміняють революційну думку, зводяться сьогодні до звинувачення капіталу в тому, що він не дотримується правил гри. "Влада несправедлива, її правосуддя — це класове правосуддя, капітал експлуатує нас, і таке інше", — так, ніби капітал був пов'язаний угодою із суспільством, яким він управляє. Це ліві протягують капіталові дзеркало еквівалентності, сподіваючись, що він піймається, зацікавиться цією фантасмагорією суспільної угоди й виконуватиме свої зобов'язання перед цілим суспільством (заодно відпадає потреба в революції: досить, аби капітал пристав на раціональну формулу обміну).
Капітал ніколи не був пов'язаний угодою із суспільством, над яким він панує. Він — закляття суспільного відношення, виклик суспільству, і йому необхідно відповісти як такому. Він — не скандал, що його слід викривати відповідно до моральної чи економічної раціональності, він — виклик, на який слід реагувати відповідно до символічних правил.
1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 ... 87 Повернутися на початок книги
