Симулякри і симуляція
Залишок
Коли забрати все, то нічого не лишається.
Неправильно.
Рівняння з усім і нічим, з відніманням залишку хибне від початку до кінця.
І не тому, що залишку немає. Однак останній ніколи не має ні самостійної реальності, ні власного місця: характерно, що і поділ, і описування, і виключення вказують стосовно нього на... що саме? Якраз завдяки відніманню залишку набуває свого обґрунтування та стає реальністю... що саме?
Дивна річ, для нього не існує протилежного члена бінарної опозиції: можна сказати праві/ліві, те саме/інше, більшість/меншість, божевільне/нормальне тощо, але залишок/ ? По інший бік риски не стоїть нічого. "Сума і остача", рахунок до сплати і решта, операція і рештки — ці поняття не є чіткими протилежностями.
І все ж те, що стоїть по інший бік залишку, існує і навіть є виразним членом, сильною долею такту, переважним елементом у цій по-дивному асиметричній опозиції, у цій структурі, яка і не є нею. Але цей виразний член не має назви. Він анонімний, позбавлений стабільності та означення. Він позитивний, але тільки неґативне робить його реальним. У крайньому разі, його можна було б визначити як залишок залишку.
Таким чином, набагато більшою мірою, ніж до чіткого поділу, залишок відсилає до двох локалізованих членів, до змінної і реверсивної структури, структури з неминучою реверсією, в якій ніколи не відомо, що є залишком чого. У жодній іншій структурі неможливо виконати цю реверсію, або це включення речі в саму себе: чоловічий рід не є жіночим родом жіночого роду, нормальне не є божевіллям божевілля, праві не є лівими щодо лівих тощо. Мабуть, лише щодо дзеркала це питання матиме сенс: що, реальне чи відображення, є відбитком іншого? У цьому значенні можна говорити про залишок як про дзеркало, або про дзеркало залишку. Справа в тому, що в обох випадках демаркаційна структурна лінія, лінія поділу смислу, стала рухливою, а значить, смисл (максимально дослівно: можливість рухатися від одного пункту до іншого вздовж вектора, визначеного шляхом взаємного позиціювання членів) більше не існує. Взаємного позиціювання більше немає — адже реальне зникає, аби поступитися місцем відображенню, реальнішому за реальне, і навпаки — залишок зникає з лицьового боку, аби знову виникнути на вивороті, в тому, залишком чого він був тощо.
Так само і з соціальним. Хто скаже, чи не є залишок соціального несоціалізованим лишком, або що саме соціальне не є залишком, гігантськими відходами... чого саме? Процесу, котрий, навіть якби він повністю зник і лишився без назви, усе-таки мав би соціальне лише за залишок. Залишок може відповідати всьому реальному. Коли система все поглинула, коли все додано, коли нічого не лишається, вся сума набуває ознак залишку і стає залишком.
Зверніть увагу на рубрику "Суспільство" газети "Monde", у якій парадоксальним чином з'являються лише іммігранти, злочинці, жінки тощо — все, що не соціалізувалося, "соціальні" випадки, аналогічні випадкам патологічним. Сектори, які необхідно поглинути, сегменти, які ізолюються "соціальним" у міру його розширення. Призначені для ролі "залишкових" на горизонті соціального, вони тим самим потрапляють під його юрисдикцію і неминуче знаходять своє місце в розширеній соціальності. Саме завдяки цьому залишку соціальна машина знову набирає обертів і отримує новий заряд енергії. Але що відбувається, коли все підчищено, коли все соціалізовано? Тоді машина зупиняється, динаміка стає зворотною, і вся система соціального сама стає залишком. У міру того, як соціальне, рухаючись уперед, ліквідує всі залишки, воно саме стає залишковим. Відводячи роль "Суспільства" залишковим категоріям, соціальне саме відводить собі роль залишку.
Неможливість визначити, що є залишком чого, характеризує етап симуляції та агонії розпізнавальних систем, етап, на якому все стає залишком і залишковим. З іншого боку, зникнення визначеної наперед структурної лінії поділу, яка відокремлювала залишок від ??? і яка дає змогу відтепер кожному членові бути залишком іншого, характеризує етап реверсивності, коли віртуально залишку вже немає. Обидва судження одночасно "істинні" і не виключають одне одного. Вони самі реверсивні.
1 ... 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 ... 87 Повернутися на початок книги
