Головна
     

Симулякри і симуляція

Залишок

Коли забрати все, то нічого не лишається.

Неправильно.

Рівняння з усім і нічим, з відніманням за­лишку хибне від початку до кінця.

І не тому, що залишку немає. Однак остан­ній ніколи не має ні самостійної реальності, ні власного місця: характерно, що і поділ, і описування, і виключення вказують стосовно нього на... що саме? Якраз завдяки відніман­ню залишку набуває свого обґрунтування та стає реальністю... що саме?

Дивна річ, для нього не існує протилежно­го члена бінарної опозиції: можна сказати праві/ліві, те саме/інше, більшість/меншість, божевільне/нормальне тощо, але залишок/ ? По інший бік риски не стоїть нічого. "Сума і остача", рахунок до сплати і решта, операція і рештки — ці поняття не є чіткими протиле­жностями.

І все ж те, що стоїть по інший бік залишку, існує і навіть є виразним членом, сильною долею такту, переважним елементом у цій по-дивному асиметричній опозиції, у цій структурі, яка і не є нею. Але цей виразний член не має назви. Він анонімний, позбавле­ний стабільності та означення. Він позитив­ний, але тільки неґативне робить його реаль­ним. У крайньому разі, його можна було б визначити як залишок залишку.

Таким чином, набагато більшою мірою, ніж до чіткого поділу, залишок відсилає до двох локалізованих членів, до змінної і реверсивної структури, структури з неминучою реверсією, в якій ніколи не відомо, що є залишком чого. У жодній іншій структурі неможливо виконати цю реверсію, або це включення речі в саму се­бе: чоловічий рід не є жіночим родом жіночо­го роду, нормальне не є божевіллям божевіл­ля, праві не є лівими щодо лівих тощо. Ма­буть, лише щодо дзеркала це питання матиме сенс: що, реальне чи відображення, є відби­тком іншого? У цьому значенні можна гово­рити про залишок як про дзеркало, або про дзеркало залишку. Справа в тому, що в обох випадках демаркаційна структурна лінія, лінія поділу смислу, стала рухливою, а значить, смисл (максимально дослівно: можливість ру­хатися від одного пункту до іншого вздовж вектора, визначеного шляхом взаємного позиціювання членів) більше не існує. Взаємного позиціювання більше немає — адже реальне зникає, аби поступитися місцем відображен­ню, реальнішому за реальне, і навпаки — за­лишок зникає з лицьового боку, аби знову ви­никнути на вивороті, в тому, залишком чого він був тощо.

Так само і з соціальним. Хто скаже, чи не є залишок соціального несоціалізованим ли­шком, або що саме соціальне не є залишком, гігантськими відходами... чого саме? Проце­су, котрий, навіть якби він повністю зник і лишився без назви, усе-таки мав би соціальне лише за залишок. Залишок може відповідати всьому реальному. Коли система все погли­нула, коли все додано, коли нічого не ли­шається, вся сума набуває ознак залишку і стає залишком.

Зверніть увагу на рубрику "Суспільство" га­зети "Monde", у якій парадоксальним чином з'являються лише іммігранти, злочинці, жі­нки тощо — все, що не соціалізувалося, "со­ціальні" випадки, аналогічні випадкам пато­логічним. Сектори, які необхідно поглинути, сегменти, які ізолюються "соціальним" у міру його розширення. Призначені для ролі "зали­шкових" на горизонті соціального, вони тим самим потрапляють під його юрисдикцію і неминуче знаходять своє місце в розширеній соціальності. Саме завдяки цьому залишку соціальна машина знову набирає обертів і от­римує новий заряд енергії. Але що відбува­ється, коли все підчищено, коли все соціалі­зовано? Тоді машина зупиняється, динаміка стає зворотною, і вся система соціального са­ма стає залишком. У міру того, як соціальне, рухаючись уперед, ліквідує всі залишки, во­но саме стає залишковим. Відводячи роль "Суспільства" залишковим категоріям, со­ціальне саме відводить собі роль залишку.

Неможливість визначити, що є залишком чого, характеризує етап симуляції та агонії роз­пізнавальних систем, етап, на якому все стає залишком і залишковим. З іншого боку, зни­кнення визначеної наперед структурної лінії поділу, яка відокремлювала залишок від ??? і яка дає змогу відтепер кожному членові бути залишком іншого, характеризує етап реверсивності, коли віртуально залишку вже немає. Обидва судження одночасно "істинні" і не ви­ключають одне одного. Вони самі реверсивні.

 

1  ... 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82  ... 87 Повернутися на початок книги

Якщо ви хотіли додати книгу, виправити або видалити зверніться за адресою imanbooks @ ukr.net
© 2011Карта сайту