Симулякри і симуляція
Ми зачаровані Рамзесом, як християни епохи Відродження були зачаровані американськими індіанцями, цими (людськими?) істотами, котрі ніколи не знали Христового слова. Відтак був, на початку колонізації, момент зачудування та засліплення самою цією можливістю уникнення універсального закону Євангелія. Тож слід було обирати одне з двох: або визнати, що цей Закон не універсальний, або знищити індіанців, щоб стерти докази. Як правило, задовольнялися тим, що навертали їх до віри або навіть просто відкривали їх — цього в подальшому було досить для їхнього повільного знищення.
Ось так, досить буде ексгумувати Рамзеса, щоб знищити його через музеєфікацію. Адже мумії гниють не через хробаків: вони помирають, перебираючись від повільного порядку символічного, володаря гниття та смерті, до порядку історії, науки та музею — нашого порядку, який більш нічого не опановує і здатен лише прирікати те, що передувало йому, на гниття та смерть і намагатися потім воскресити його за допомогою науки. Непоправне насильство щодо всіх таємниць, насильство з боку цивілізації без таємниць, ненависть цілої цивілізації до своїх власних основ.
Точнісінько так, як етнологія, котра вдає, ніби відмовляється від свого предмета, аби краще покластися на свою чисту форму, так само демузеєфікація є лишень ще однією спіраллю штучності. Свідок — монастир СенМішель де Кукса, який за великі кошти буде повернено на батьківщину з Клойстерза* у Нью-Йорку і знову встановлено на "первісному місці". І всі заповзялися аплодувати цьому поверненню (як "експериментальній операції відвоювання тротуарів" на Єлисейських Полях!). Але ж, якщо імпорт капітелей дійсно був актом свавілля і якщо Клойстерз у Нью-Йорку таки є штучною мозаїкою всіх культур (відповідно до логіки капіталістичної централізації цінностей), зворотний імпорт до первісних місць, у свою чергу, ще більш штучний: це абсолютний симулякр, який наздогнав "реальність", здійснивши повний оберт.
Монастир мав би залишатися у Нью-Йорку в симульованій атмосфері, яка принаймні
нікого не вводила в оману. Повернення його на батьківщину — це лише ще один виверт, аби створити враження, нібито нічого до цього не було, і тішитися ретроспективною ілюзією.
Ось так американці вихваляють себе за те, що довели чисельність індіанців до тієї, якою вона була до завоювання. Ми все стираємо й починаємо спочатку. Вони навіть вихваляються, що досягнуть більшого й перевершать початкову цифру. Це буде доказом вищості цивілізації: вона зродить більше індіанців, ніж вони самі спроможні були це зробити. (За похмурою іронією, це надвиробництво є ще одним способом їхнього знищення: адже індіанська культура, як будь-яка племінна культура, ґрунтується на обмеженні групи та відмові від будь-якого "вільного" зростання, як ми це бачимо в Іші. Тож у їхньому демографічному "просуванні" криється ще один крок до символічного знищення.)
Ось так ми повсюди живемо у світі, навдивовижу схожому на оригінальний — речі в ньому продубльовані за своїм власним сценарієм. Однак існування копії не означає, як у традиції, неминучість їхньої смерті — вони вже очищені від своєї смерті, надійніше навіть, ніж від свого життя; більш усміхнені, більш справжні у світлі своїх моделей, як обличчя в поховальних закладах.
Гіперреальне і уявне
Диснейленд — чудова модель усіх порядків симулякрів, що поплуталися. Це насамперед гра ілюзії та уяви: Пірати, Прикордонна територія, Світ майбутнього тощо. Цей уявний світ, як гадають, має забезпечити успіх дійства. Однак набагато більше натовпи приваблює, без сумніву, соціальний мікрокосм, релігійна, мініатюризована насолода від реальної Америки, її тягарів та її радощів. Ви паркуєтеся ззовні, стоїте в чергах усередині, і вас повністю покидають, щойно ви вийшли. Єдина фантасмагорія в цьому уявному світі — це фантасмагорія ніжності та тепла, притаманного натовпу, і фантасмагорія достатньої та надмірної кількості іграшок, здатних утримувати натовп у стані афекту. Контраст з абсолютною самотністю паркінгу — справжній концтабір — повний. Чи радше так: усередині — ціла гама іграшок, що, як магніти, поділяють натовп на спрямовані потоки, ззовні — самотність, спрямована до однієї іграшки — автомобіля. За надзвичайним збігом (що, без сумніву, є наслідком чаклунства, притаманного цьому світові) цей швидкозаморожений дитячий світ, як виявляється, було задумано та втілено в життя людиною, котра сама перебуває сьогодні в замороженому стані: Болтом Диснеєм, що очікує свого воскресіння при температурі, нижчій за мінус 180 градусів за Цельсієм.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 87 Повернутися на початок книги
