Симулякри і симуляція
Ми всі пройшли живими крізь спектральне світло етнології, або антиетнології, яка є лише чистою формою тріумфальної етнології, під знаком мертвих відмінностей — і воскресіння відмінностей. Тому дуже наївно шукати етнології серед Дикунів або десь у країнах "третього світу" — вона тут, повсюди, в метрополіях, серед білих людей, в цілому світі — переписаному, проаналізованому, а потім штучно відродженому в образі реального—у світі симуляції, ілюзії істини, шантажу реального, вбивства будь-якої символічної форми та її істеричної історичної ретроспекції — вбивства, першими жертвами якого стали Дикуни (шляхетність зобов'язує) та яке, однак, уже давно поширилося на всі західні суспільства.
Ta водночас етнологія дає нам свій єдиний і останній урок, секрет, який вбиває її (і який Дикуни знають набагато краще за неї): помсту смерті.
Замикання предмета науки тотожне замиканню божевільних і мертвих. Так само як ціле суспільство невиліковно заражене цим дзеркалом божевілля, яке воно саме собі влаштувало, так і наука може лише померти, заразившись смертю цього предмета, який є її оберненим дзеркалом. Ззовні вона опановує його, та в глибині це він проникає в неї, за якоюсь несвідомою реверсією, даючи лише мертві й повторювані відповіді на мертве й повторюване запитання.
Нічого не змінюється, ні коли суспільство розбиває дзеркало божевілля (знищує притулки, повертає слово божевільним тощо), ні коли наука, як здається, розбиває дзеркало своєї об'єктивності (знищується перед своїм
предметом, як у Кастанеди, тощо) та схиляється перед "відмінностями". На зміну формі замикання приходить форма засобу, що не піддається обчисленню, заломленого та помноженого. У міру того, як етнологія руйнується як класичний інститут, вона продовжує існувати в антиетнології, завдання якої полягає в тому, щоб знову поширити скрізь фікцію відмінності, фікцію Дикуна, аби приховати, що саме цей світ — наш світ — знову став диким у свій спосіб, тобто спустошеним відмінністю та смертю.
У такий самий спосіб, під приводом порятунку оригіналу, відвідувачам заборонили доступ до Гротів Ласко, однак на відстані п'ятисот метрів від них побудували їх точну копію, аби всі могли побачити їх (ви кидаєте через вічко погляд на справжній грот, потім відвідуєте відтворений комплекс). Можливо, що сам спогад про первісні Гроти поступово зникне зі свідомості майбутніх поколінь, та відтепер відмінності не існує: роздвоєння досить, аби обидва об'єкти було відіслано до штучного.
Ось так наука й техніка нещодавно мобілізувалися, аби врятувати мумію Рамзеса II, після того як її було полишено гнити кілька десятиліть у глибині музею. Захід охопила паніка від думки, що він не зможе врятувати того, що символічний порядок зумів зберегти впродовж сорока століть, але далеко від людського погляду та світла. Рамзес нічого не означає для нас, лишень його мумія не має ціни, бо вона — гарант того, що накопичення має якийсь сенс. Уся наша лінійна й накопичувальна культура щезає, якщо ми не можемо утворювати запаси минулого на очах у всіх. Задля цього необхідно витягнути фараонів з їхніх гробниць, а мумії — з їхнього мовчання. Задля цього необхідно ексгумувати їх і віддати їм військові почесті. Вони водночас є здобиччю науки та хробаків. Один лишень абсолютний секрет надавав їм цієї тисячолітньої сили — опанування гниття, що означало опанування всього циклу обмінів зі смертю. Ми спроможні відтепер лише на те, щоб поставити науку на службу відновлення мумії, тобто на те, щоб відновити окоглядний порядок, тоді як бальзамування було міфічною працею, яка мала на меті зробити безсмертним прихований вимір.
Нам потрібне окоглядне минуле, окоглядний континуум, окоглядний первісний міф, що заспокоюватиме нас щодо нашого кінця. Тому що в глибині душі ми ніколи не вірили в нього. Звідси й ця історична сцена прийняття мумії в аеропорту Орлі. Тому що Рамзес був великим деспотом і полководцем? Звісно. Ta насамперед тому, що наша культура марить, поза цією померлою силою, яку вона прагне анексувати, про порядок, котрий не мав би з нею нічого спільного, й вона марить про нього, тому що знищила його, ексгумувавши як власне минуле.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 87 Повернутися на початок книги
