Головна
     

Симулякри і симуляція

Ми всі пройшли живими крізь спектральне світло етнології, або антиетнології, яка є ли­ше чистою формою тріумфальної етнології, під знаком мертвих відмінностей — і воскре­сіння відмінностей. Тому дуже наївно шука­ти етнології серед Дикунів або десь у країнах "третього світу" — вона тут, повсюди, в ме­трополіях, серед білих людей, в цілому сві­ті — переписаному, проаналізованому, а по­тім штучно відродженому в образі реально­го—у світі симуляції, ілюзії істини, шанта­жу реального, вбивства будь-якої символіч­ної форми та її істеричної історичної ретро­спекції — вбивства, першими жертвами яко­го стали Дикуни (шляхетність зобов'язує) та яке, однак, уже давно поширилося на всі за­хідні суспільства.

Ta водночас етнологія дає нам свій єдиний і останній урок, секрет, який вбиває її (і який Дикуни знають набагато краще за неї): по­мсту смерті.

Замикання предмета науки тотожне зами­канню божевільних і мертвих. Так само як ціле суспільство невиліковно заражене цим дзеркалом божевілля, яке воно саме собі вла­штувало, так і наука може лише померти, за­разившись смертю цього предмета, який є її оберненим дзеркалом. Ззовні вона опановує його, та в глибині це він проникає в неї, за якоюсь несвідомою реверсією, даючи лише мертві й повторювані відповіді на мертве й повторюване запитання.

Нічого не змінюється, ні коли суспільство розбиває дзеркало божевілля (знищує приту­лки, повертає слово божевільним тощо), ні коли наука, як здається, розбиває дзеркало своєї об'єктивності (знищується перед своїм

предметом, як у Кастанеди, тощо) та схиля­ється перед "відмінностями". На зміну формі замикання приходить форма засобу, що не піддається обчисленню, заломленого та по­множеного. У міру того, як етнологія руйну­ється як класичний інститут, вона продовжує існувати в антиетнології, завдання якої поля­гає в тому, щоб знову поширити скрізь фі­кцію відмінності, фікцію Дикуна, аби прихо­вати, що саме цей світ — наш світ — знову став диким у свій спосіб, тобто спустошеним відмінністю та смертю.

У такий самий спосіб, під приводом поря­тунку оригіналу, відвідувачам заборонили доступ до Гротів Ласко, однак на відстані п'я­тисот метрів від них побудували їх точну ко­пію, аби всі могли побачити їх (ви кидаєте через вічко погляд на справжній грот, потім відвідуєте відтворений комплекс). Можливо, що сам спогад про первісні Гроти поступово зникне зі свідомості майбутніх поколінь, та відтепер відмінності не існує: роздвоєння до­сить, аби обидва об'єкти було відіслано до штучного.

Ось так наука й техніка нещодавно мобілі­зувалися, аби врятувати мумію Рамзеса II, пі­сля того як її було полишено гнити кілька де­сятиліть у глибині музею. Захід охопила па­ніка від думки, що він не зможе врятувати того, що символічний порядок зумів зберегти впродовж сорока століть, але далеко від люд­ського погляду та світла. Рамзес нічого не означає для нас, лишень його мумія не має ціни, бо вона — гарант того, що накопичення має якийсь сенс. Уся наша лінійна й накопи­чувальна культура щезає, якщо ми не може­мо утворювати запаси минулого на очах у всіх. Задля цього необхідно витягнути фара­онів з їхніх гробниць, а мумії — з їхнього мо­вчання. Задля цього необхідно ексгумувати їх і віддати їм військові почесті. Вони водно­час є здобиччю науки та хробаків. Один ли­шень абсолютний секрет надавав їм цієї ти­сячолітньої сили — опанування гниття, що означало опанування всього циклу обмінів зі смертю. Ми спроможні відтепер лише на те, щоб поставити науку на службу відновлення мумії, тобто на те, щоб відновити окоглядний порядок, тоді як бальзамування було міфі­чною працею, яка мала на меті зробити без­смертним прихований вимір.

Нам потрібне окоглядне минуле, окогля­дний континуум, окоглядний первісний міф, що заспокоюватиме нас щодо нашого кінця. Тому що в глибині душі ми ніколи не вірили в нього. Звідси й ця історична сцена при­йняття мумії в аеропорту Орлі. Тому що Рамзес був великим деспотом і полководцем? Звісно. Ta насамперед тому, що наша культу­ра марить, поза цією померлою силою, яку вона прагне анексувати, про порядок, котрий не мав би з нею нічого спільного, й вона ма­рить про нього, тому що знищила його, екс­гумувавши як власне минуле.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12  ... 87 Повернутися на початок книги

Якщо ви хотіли додати книгу, виправити або видалити зверніться за адресою imanbooks @ ukr.net
© 2011Карта сайту