Симулякри і симуляція
Голограми
Спроба осягнути реальність на основі фактів із життя, що продовжується, — це фантазм, нездійсненний ще з часів Нарциса, що схилився над своїм джерелом. Розгадати реальне, щоб перетворити його на нерухоме, розгадати реальне по закінченні терміну його копії. Ви схиляєтеся над голограмою, як Бог над своїм творінням: лише Бог має цю владу — проходити крізь стіни, крізь істот і опинятися по той бік у безтілесному стані. Ми мріємо проходити крізь самих себе і опинятися по той бік: того дня, коли ваша голографічна копія таки з'явиться у просторі, можливо, рухаючись та розмовляючи, ви сотворите це диво. Звісно, це вже не буде мрія, тож її чарівність буде втрачено.
Телевізійна студія перетворює вас на голографічні персонажі: виникає враження, що ви матеріалізуєтеся у просторі за допомогою світла прожекторів, як ті напівпрозорі персонажі, що крізь них проходить маса (з мільйонів телеглядачів), точно так, як ваша реальна рука проходить крізь нереальну голограму, без опору — але не без наслідків: пройшовши крізь голограму, вона також стає нереальною.
Ілюзія повна і по-справжньому зачаровує, коли голограма проектується перед екраном і вас нічого не відділяє від неї (хіба що лишається фоточи кіноефект). Це та ознака ілюзії, яка ще й відрізняє її від живопису: замість поля зору, на якому сходяться лінії, ви опиняєтеся у перевернутій глибині, яка перетворює вас самих на точку сходження... Потрібно, щоб рельєф впадав вам у вічі, яку випадку з трамвайним вагоном чи фігурами на шахівниці. Виходячи з цього, лишається з'ясувати, якого типу предмети чи форми будуть "гологенічними", адже голограма не більше призначень для продукування тривимірного кіно, ніж кіно призначалося для відтворення театру або фотографія — для повторення змісту живопису.
У голограмі, як і в історії з клонами, предметом безжального цькування є уявна аура копії. Подібність — це мрія і має залишатися нею, аби могла існувати мінімальна ілюзія та сцена для уявного. Ніколи не слід приставати до реального, до точної подібності світу до самого себе, суб'єкта до самого себе. Тому що тоді зникає відображення. Ніколи не слід приставати до копії, тому що тоді зникає дуалістичний зв'язок і разом з ним уся спокусливість. Тож у випадку з голограмою, як і з клоном, ми маємо справу з оберненою спокусою і з оберненим зачаруванням, зумовленими кінцем ілюзії, сцени, таїни, який настає внаслідок матеріалізованої проекції всієї наявної щодо суб'єкта інформації, внаслідок матеріалізованої проникності.
Після фантазму бачити себе (дзеркало, фотографія) настає черга фантазму, зосередженого на тому, щоб отримати змогу інспектувати себе самого, особливо ж бути проникним, проходити крізь власне спектральне тіло, — і будь-який голографічний предмет стає передусім променистою ектоплазмою вашого власного тіла. Однак це означає якоюсь мірою кінець естетики та тріумф медіуму, точно так, як це відбувається із стереофонією, котра в околицях своєї технологічності, власне, кладе край чарівності та розумінню музики.
Голограма, власне, не дає розуміння ілюзії реальності (розуміння природи спокуси, постійного звертання, за правилом функціонування видимого, до алюзії та еліпсису присутності). Натомість її охоплює непереборний потяг, потяг пристати до копії. Якщо світ, за Махом, це те, чому немає копії, немає дзеркального еквівалента, тоді у випадку з голограмою ми вже перебуваємо віртуально в іншому світі — у тому, який є лише дзеркальним еквівалентом цього світу. Але чим є останній?
Голограма, та, про яку ми раніше постійно мріяли (голограми, які ми маємо, — це лише жалюгідні саморобки), хвилює, викликає запаморочення можливістю перейти на інший бік нашого власного тіла, пристати до копії, променистого клона чи мертвого близнюка, який ніколи не народжувався замість нас і який пильнує за нами, вдаючись до антиципації.
1 ... 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 ... 87 Повернутися на початок книги
