Симулякри і симуляція
Голокост
Забуття про знищення є складовою знищення, тому що воно — ще й знищення пам'яті, історії, соціального тощо. Оце забуття так само істотне, як і подія, котра за будь-яких обставин невловна для нас, недосяжна у своїй істині. Та це забуття ще надто небезпечне, його слід стерти за допомогою штучної пам'яті (сьогодні повсюди штучні спогади стирають пам'ять людей, стирають людей з їхньої власної пам'яті). Ця штучна пам'ять буде реінсценуванням знищення — але пізнім, дуже пізнім, аби воно могло викликати справжні хвилі та глибоко сколихнути щось, а особливо — особливо через медіум, який сам холодний, який випромінює забуття, відстрашування і знищення ще систематичніше, якщо таке можливо, ніж самі табори. Телебачення. Справжнє остаточне рішення для історичності будь-якої події. На ньому євреї знову проходять, але вже не через крематорій чи газову камеру, а через плівку з фонограмою та плівку із зображенням, через католицький екран і через мікропроцесор. Забуття, руйнація досягають нарешті свого естетичного виміру — вони завершуються через ретроспекцію, нарешті підняті в ній до масового виміру.
Різновид соціально-історичного виміру, який ще залишався у забуття під виглядом почуття провини, сором'язливого приховування, невисловленого, вже навіть не існує, тому що відтепер "усім відомо", усі перетремтіли та перерюмсали, спостерігаючи знищення, — надійний знак того, що "цього" ніколи більше не станеться. Однак те, що ось так виганяють за допомогою недорогих заклять, ціною кількох сльозин, дійсно ніколи більше не повториться, тому що воно постійно, і тепер також, повторюється, і якраз у тій формі, у якій, як зважають, його викривають, у самому засобі цього уявного заклинання: телебаченні. Той самий процес забуття, ліквідації, знищення, ба навіть анігіляції спогадів та історії, те саме зворотне, імплозивне випромінювання, те саме беззвучне поглинання, та сама чорна діра, що й в Освенцимі. І нас хотіли б примусити повірити, що телебачення усуне перешкоду Освенциму, змусивши засяяти колективне усвідомлення, тоді як воно є її увічненням в іншому вигляді, цього разу вже не з використанням місця знищення, а завдяки медіуму відстрашування.
Te, що ніхто не хоче зрозуміти, так це те, що Голокост є насамперед (і винятково) подією, чи радше телевізійним об'єктом (фундаментальне правило Маклюена, якого не слід забувати), тобто що мають місце намагання розігріти холодну історичну подію, трагічну, але холодну, першу велику подію холодних систем, систем охолодження, відстрашування та знищення, які згодом розгорнуться в інших формах (включно з "холодною війною" тощо) і стосуються холодних мас (євреї вже навіть не мають стосунку до своєї власної смерті і можуть навіть самостійно управляти нею, маси вже навіть не обурені: настрашені до смерті, відстрашені навіть від своєї смерті), розігріти цю холодну подію через холодний медіум — телебачення — для мас, які самі холодні і для яких це буде нагодою лише для тактильного здригання та запізнілих емоцій, здригання, яке також відстрашує, яке віднесе їх у забуття з естетично забарвленим усвідомленням катастрофи.
Для розігрівання цього всього знадобився цілий оркестр політиків і педагогів, які прибули звідусіль, аби спробувати надати смислу події (цього разу події телевізійній). Панічний шантаж навколо можливих наслідків цієї передачі для уяви дітей та інших категорій глядачів. Усіх вчителів і соціальних працівників мобілізовано для фільтрування цієї речі, так, ніби існувала якась небезпека вірулентності в цьому штучному воскресінні! Небезпека крилася якраз у зворотному: в поширенні холоду, у суспільній інертності холодних систем, телебачення зокрема. Тож необхідно було, щоб люди мобілізувалися, аби відновити соціальне, тепле соціальне, гарячу дискусію, а відтак спілкування — на основі холодного монстра знищення. їм бракує цілей, зацікавленості, історії, слова. Саме це і є фундаментальною проблемою. Тож мета полягає в тому, щоб створити те, чого бракує, за будь-яку ціну, і ця передача годилася для цього: вловити штучне тепло від мертвої події, аби розігріти мертве тіло соціального. Звідси залучення ще одного додаткового медіуму, покликаного роздути ефект за допомогою зворотного зв'язку: зондажі одразу після передачі для підтвердження її масового ефекту, колективного впливу послання — тоді як ЦІ зондажі перевіряли, звичайно ж, лише телевізійний успіх самого медіуму. Однак цю плутанину ніколи не слід усувати.
1 ... 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 ... 87 Повернутися на початок книги
