Основи екології
Розділ
1. Теоретичні основи сучасної екології
1.1. Історія виникнення
та розвитку екології як ознаки глобальних проблем безпеки людства
У середині
XIX ст. в зв'язку з активним розвитком машинного виробництва,
застосуванням недосконалих технологій, інтенсивним використанням природних ресурсів
виникли явні негативні зміни в природі, які
характерні і для початку третього тисячоліття. Тому виникла необхідність у науковому аналізі
стану природи, суспільства, а отже, в науці, яка змогла б виявити причини негативних змін та розробити методи їх подолання. Такою
наукою стала екологія. Її засновник - німецький вчений - медик, ботанік, зоолог, морфолог Ернст
Геккель. У 1866 р. в
своїй праці «Загальна морфологія організмів»
він дав визначення нової науки - екології. Через три роки вона стала відомою багатьом вченим завдяки його
популярним лекціям «Природна історія
виникнення світу». В цій роботі Е. Геккель
дав визначення екології як науки: «Під екологією ми розуміємо
загальну науку про відношення організму і навколишнього середовища, до якого ми відносимо всі умови існування в широкому смислі цього
слова».
Але слід відзначити, що вперше слово «Екологія» використав
американський письменник Генрі Девід Торро, коли в листі ще
від 1 січня 1858 р. писав
своєму знайомому: «Містер Гоар все ще в Кон-
корді, де займається ботанікою і екологією...». Це було за вісім років до Е. Геккеля. Значний внесок у розробку наукового розуміння біосфери зробили праці відомого німецького природознавця Олександра Гумбольдта (1769-1859), який в своїй роботі «Космос» започаткував
ідею про виникнення життя на Землі.
Екологія (гр. ейкос - будинок, місце
життя та логос - вчення) дослівно - наука про місце мешкання організмів, про
взаємовідносини між ними, їх угрупованнями і природним середовищем, в якому вони живуть. Її предмет вивчення - взаємозв'язки, взаємовпливи
між компонентами біосфери - видами, популяціями, взаємодіючими з неживими об'єктами, - світлом, повіт
рям, мінеральними компонентами (абіотичні
чинники). Вони всі разом і утворюють біосферу - саме той дім - «ейкос», який
мав на увазі Геккель. Термін біосфера вперше застосував австрійський
геолог Зюсс в 1873 році. В своїй невеличкій
книзі, присвяченій геології Альп, він
використав цей термін немов мимохідь, ніяк не пов'язуючи його з майбутньою наукою про біосферу. Найбільш близько до сучасного розуміння будови біосфери підійшов
Ж.
Б. Ламарк (1744-1829) - творець першої цілісної еволюційної теорії. Він же вперше застосував у 1802 р. термін «Біологія».
Тільки через декілька десятиліть всесвітньо відомий український вчений В.І. Вер- надський (рис. 2) немов пере- відкрив термін «біосфера», створив у
1919-1931 роках цілісне, розгалужене
вчення про біосферу - біосферологію.
Народився він 12 березня 1863 р. у Петербурзі. За літературними даними його предок - литовський шляхтич Верна служив у війську
Б. Хмельницького. Він оселився на Запорозькій
Січі і згодом його нащадок змінив своє прізвище на русифіковане
Вернацький,
а пізніше - на Вернадський. Відомо, що дід В.І. Вернадсько- го - Василій Іванович служив лікарем у війську
Суворова і за людяне ставлення до французьких полонених від уряду Франції отримав
орден Почесного легіона.
Батько В.І. Вернадського народився і довго жив у Київі, закінчив тут університет, отримав звання професора
політичної економії. Невдовзі з родиною переселився до Петербурга, де і народився його син Володимир. Через п'ять років після цього сім'я Вернадських знову
повернулася в Україну, в Харків.
В.І. Вернадський - видатний український та російський
вчений природознавець, мінералог і кристалограф, засновник геохімії та біогеохімії, гідрохімії, вчень про ноосферу - ноосферологія та біосферу
- біосферологія. Академік Санкт-Петербурзької
Академії Наук з 1909 р., Академік Академії
Наук України з 1918 р. В червні 1918 р., на пропозицію міністра освіти М. Василенка, очолив комісію з розробки законопроекту
про заснування Української академії наук. В період 1918-1919 рр. Вернадський - перший
президент АН України. У 1920-1921 роках професор Таврійського університету в Симферополі, а в 1922-1939 - директор
створеного ним Державного радієвого інституту та ряду інших наукових установ. Автор близько 400 праць, серед
яких «Очерки геохімії» (1924-1927), «Біохімічні
очерки « (1922-1932, 1940) та багатьох інших.
У 1926 р. він видав свою працю «Біосфера», в якій виклав основи вчення про
біосферу і показав, що її структура, динамічна
рівновага склалися упродовж дуже тривалого відрізка часу. Біосфера - це результат біохімічних процесів у земній корі.
Він відзначив роль людини в її подальшому перетворенні в ноосферу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 142 Повернутися на початок книги
