Головна
     

Основи екології

Розділ 1. Теоретичні основи сучасної екології

1.1. Історія виникнення та розвитку екології як ознаки глобальних проблем безпеки людства

У середині XIX ст. в зв'язку з активним розви­тком машинного вироб­ництва, застосуванням не­досконалих технологій, інтенсивним використан­ням природних ресурсів ви­никли явні негативні зміни в природі, які характерні і для початку третього тися­чоліття. Тому виникла необ­хідність у науковому аналізі стану природи, суспільства, а отже, в науці, яка змогла б виявити причини негатив­них змін та розробити методи їх подолання. Такою наукою стала еко­логія. Її засновник - німецький вчений - медик, ботанік, зоолог, мор­фолог Ернст Геккель. У 1866 р. в своїй праці «Загальна морфологія організмів» він дав визначення нової науки - екології. Через три роки вона стала відомою багатьом вченим завдяки його популярним лекці­ям «Природна історія виникнення світу». В цій роботі Е. Геккель дав визначення екології як науки: «Під екологією ми розуміємо загальну науку про відношення організму і навколишнього середовища, до якого ми відносимо всі умови існування в широкому смислі цього слова».

Але слід відзначити, що вперше слово «Екологія» використав американський письменник Генрі Девід Торро, коли в листі ще від 1 січня 1858 р. писав своєму знайомому: «Містер Гоар все ще в Кон- корді, де займається ботанікою і екологією...». Це було за вісім років до Е. Геккеля. Значний внесок у розробку наукового розуміння біо­сфери зробили праці відомого німецького природознавця Олексан­дра Гумбольдта (1769-1859), який в своїй роботі «Космос» запо­чаткував ідею про виникнення життя на Землі.

Екологія (гр. ейкос - будинок, місце життя та логос - вчення) дослівно - наука про місце мешкання організмів, про взаємовідносини між ними, їх угрупованнями і природним середовищем, в якому вони живуть. Її предмет вивчення - взаємозв'язки, взаємовпливи між компонентами біосфери - ви­дами, популяціями, взаємодіючими з неживими об'єктами, - світлом, повіт рям, мінеральними компонентами (абіотичні чинники). Вони всі разом і утворюють біосферу - саме той дім - «ейкос», який мав на увазі Геккель. Термін біосфера вперше застосував австрійський геолог Зюсс в 1873 році. В своїй невеличкій книзі, присвяченій геології Альп, він використав цей термін немов мимохідь, ніяк не пов'язуючи його з майбутньою наукою про біосфе­ру. Найбільш близько до сучасного розуміння будови біосфери підійшов Ж.

Б. Ламарк (1744-1829) - творець першої цілісної еволюційної теорії. Він же вперше застосував у 1802 р. термін «Біологія».

Тільки через декілька де­сятиліть всесвітньо відомий український вчений В.І. Вер- надський (рис. 2) немов пере- відкрив термін «біосфера», створив у 1919-1931 роках ці­лісне, розгалужене вчення про біосферу - біосферологію.

Народився він 12 березня 1863 р. у Петербурзі. За літера­турними даними його предок - литовський шляхтич Верна слу­жив у війську Б. Хмельницького. Він оселився на Запорозькій Січі і згодом його нащадок змінив своє прізвище на русифіковане

Вернацький, а пізніше - на Вернадський. Відомо, що дід В.І. Вернадсько- го - Василій Іванович служив лікарем у війську Суворова і за людяне ставлення до французьких полонених від уряду Франції отримав орден Почесного легіона.

Батько В.І. Вернадського народився і довго жив у Київі, закін­чив тут університет, отримав звання професора політичної економії. Невдовзі з родиною переселився до Петербурга, де і народився його син Володимир. Через п'ять років після цього сім'я Вернадських знову повернулася в Україну, в Харків.

В.І. Вернадський - видатний український та російський вчений природознавець, мінералог і кристалограф, засновник геохімії та бі­огеохімії, гідрохімії, вчень про ноосферу - ноосферологія та біосфе­ру - біосферологія. Академік Санкт-Петербурзької Академії Наук з 1909 р., Академік Академії Наук України з 1918 р. В червні 1918 р., на пропозицію міністра освіти М. Василенка, очолив комісію з розробки законопроекту про заснування Української академії наук. В період 1918-1919 рр. Вернадський - перший президент АН Укра­їни. У 1920-1921 роках професор Таврійського університету в Сим­ферополі, а в 1922-1939 - директор створеного ним Державного радієвого інституту та ряду інших наукових установ. Автор близько 400 праць, серед яких «Очерки геохімії» (1924-1927), «Біохімічні очерки « (1922-1932, 1940) та багатьох інших. У 1926 р. він видав свою працю «Біосфера», в якій виклав основи вчення про біосферу і показав, що її структура, динамічна рівновага склалися упродовж дуже тривалого відрізка часу. Біосфера - це результат біохімічних процесів у земній корі. Він відзначив роль людини в її подальшому перетворенні в ноосферу.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12  ... 142 Повернутися на початок книги

Якщо ви хотіли додати книгу, виправити або видалити зверніться за адресою imanbooks @ ukr.net
© 2011Карта сайту