Вікова психологія
Емоція радості виникає у дитини на основі емоційного спілкування з дорослим. На третьому місяці життя з'являється сміх, яким немовля реагує на гру дорослого. Емоції маляти значною мірою визначаються і мимовільним наслідуванням. На посмішку малюк відповідає теж посмішкою, плач інших дітей викликає й у нього плач. Йому передається поганий настрій, нервозність дорослого. Це явище, що має назву «емоційного зараження», відіграє важливу роль у розвитку спроможності дитини до емпатії.
З семи-восьми місяців спостерігається урізноманітнення та збагачення діапазону емоційних переживань дитини, а їх прояви частіше стають засобом спілкування малюка з дорослим та супроводом всієї життєдіяльності.
зичне тіло. Малюк з великою цікавістю вивчає свої ручки та ніжки, здійснюючи ними певні рухи та обстежуючи їх ротом. В другому півріччі тілесність дитини вивчається нею через рухи переміщення.
Близько 8-10 місяців першого року
життя дитини є сприятливими для формування в неї образу зовнішнього «Я» через
знайомство з власним відображенням в дзеркалі, на фото та подальшим
впізнаванням себе. Формування самосвідомості дитини першого року життя
відбувається через її активну взаємодію зі значимими дорослими.
Показником адекватного психосоціального розвитку немовляти є зміна його ставлення до інших людей. Впродовж першого року життя спостерігається наступна динаміка цього ставлення:
• починаючи з 2-го місяця, розрізнення знайомих і незнайомих людей, але ставлення до незнайомих ще спокійне,
• стійка прихильність до рідних людей і негативне ставлення до незнайомців виявляється у дитини з 6-ти місяців,
• насторожене ставлення до незнайомців, розрізнення дитиною ставлення до них значимих дорослих з'являється на 7-8 місяці життя.
Згідно з психосоціальною теорією Е.Еріксона, на основі ставлення до немовляти значимих дорослих та характеру контактів з незнайомими людьми впродовж першого року життя формується базове почуття довіри. У випадку наявності даного почуття дитина сприйматиме світ як безпечне, стабільне місце, що, за думкою означеного вище психолога, є головною умовою подальшого розвитку здорової особистості. Потреба у безпеці також виявляється через прагнення дитини до постійності, впорядкованості її повсякденного життя.
Фізичні надбання та
психічні новоутворення кінця першого року життя дитини зумовлюють переживання
нею кризи 1-го року. В зв'язку з початком самостійного ходіння дитини
психологи часто називають це явище кризою вертикалізації.
|
Рис. 2.18. Зміст кризи 1-го року |
Криза виявляється особливо гостро при значних обмеженнях пізнавальних дій дитини зі сторони дорослих або у випадку непослідовного чи неузгодженого пред'явлення ними вимог. Наприклад, малюк починає вередувати, коли мама дозволяє взяти привабливий для нього предмет, а тато - ні, або якщо вчора дитині можна було гратись з певним об'єктом, а сьогодні їй це забороняють робити.
Конструктивне подолання цієї кризи потребує перебудови ставлень дорослого до дитини - надання їй доречної самостійності у пізнанні предметів навколишньої дійсності.
2.3. Психологічні особливості дітей раннього віку
Соціальна ситуація розвитку перед дошкільнят
У ранньому віці продовжується інтенсивний фізичний розвиток дитини, але темпи його уповільнюються. Подальше зростання молочних зубів, перші з яких з'явились ще в немовлячому періоді, може викликати тимчасове пригнічення життєдіяльності малюка, спричинювати дратівливість. Оволодіння ходою значно розширює можливості дитини взаємодіяти з навколишнім середовищем. Спостерігається ряд фізіологічних
ознак, більшість з яких має сприятливий характер для психічного розвитку
перед дошкільника:
1 ... 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 ... 110 Повернутися на початок книги
