Кримінальне право України
Особлива частина кримінального права — це система норм, що встановлюють, які саме конкретні суспільно небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. Норми Особливої частини розташовані за певною системою та у певній послідовності в окремих двадцяти розділах KK України, у межах статей 109-447.
Система Особливої частини кримінального права побудована головним чином за родовими об'єктами злочинів. Назви відповідних розділів Особливої частини KK здебільшого прямо вказують на цей об'єкт (наприклад, розділ І називається «Злочини проти основ національної безпеки України», а тому родовим об'єктом усіх злочинів, передбачених цим розділом, є основи національної безпеки). Систематизація всіх злочинів за їх родовим об'єктом має важливе значення. Насамперед, сама система побудована таким чином, щоб забезпечити виконання завдань, визначених у ч. 1 ст. 1 KK.
Всі норми Особливої частини KK за своїм змістом поділяються на три групи: 1) заборонювальні (забороняють певні суспільно небезпечні діяння під загрозою застосування кримінального покарання за їх вчинення, наприклад, ч. 1 ст. 109 KK); 2) роз'яснювальні (розкривають значення деяких понять і термінів, що вживаються у кримінальному законі, наприклад, ч. 1 ст. 401 KK); 3) заохочувальні (встановлюють умови звільнення особи від кримінальної відповідальності за конкретний злочин, наприклад, ч. 3 ст. 263 KK).
Норми Загальної та Особливої частини кримінального права як певні підсистеми KK перебувають у щільній і нерозривній єдності. При кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов'язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності та покарання, можуть застосовуватися водночас норми обох частин.
Кваліфікувати злочин — означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, що передбачає відповідальність за вчинення саме цього злочину. Тож, кваліфікація злочину полягає у пошуку (визначенні) статті (статей, їх частини або пунктів) KK, яка передбачає відповідальність за скоєне суспільно небезпечне діяння. Термін «кваліфікація» походить від латинських слів — «qualis» (якість, який за якістю) та «facio» (роблю). У буквальному перекладі кваліфікація означає визначення якості, оцінку.
Отже, кваліфікація злочину — це встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння й ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом. У широкому розумінні кваліфікація злочинів — це: 1) результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування, прокуратури та суду внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначена норма(и) кримінального закону, яка(і) пе- редбачає(ють) відповідальність за скоєне, встановлена відповідність між юридично-значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом і процесуально закріплений висновок про наявність такої відповідності (професор В. Навроцький); 2) кримінально- правова оцінка вчиненого діяння, вибір і застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує його ознаки (професор М. Коржанський). У процесі кваліфікації встановлюються фактичні обставини, що мають значення для кваліфікації (фактичний склад злочину), здійснюється їх співставлення з юридичним складом злочину, задіюється правосвідомість особи, яка репрезентує правоза- стосовчий орган і відбувається тлумачення кримінального закону. Все це загалом має вплинути на висновок щодо відповідності фактичних обставин скоєного діяння юридичному складу злочину.
Кваліфікація злочинів базується на таких принципах: 1) законності; 2) офіційності; 3) об'єктивності; 4) точності; 5) індивідуальності;
6) повноти; 7) вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються; 8) недопустимості подвійного інкримінування; 9) стабільності.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 219 Повернутися на початок книги
