Кримінальне право України
Зазначений принцип варто розуміти й у тому розумінні, що ніхто не може двічі нести кримінальну відповідальність за те саме злочинне діяння.
Спеціальні принципи притаманні тільки кримінальному праву. Розглянемо їх:
1. Принцип законодавчого визначення злочину (nullum crimen sine lege — немає злочину, не передбаченого Законом). Це одне із найважливіших загальних положень (принципів) кримінального права. Воно визначається в ст. 1, 2, 3 та 11 KK України. Реалізація цього принципу не залишає місця для аналогії кримінального закону, яка між іншим прямо заборонена в ч. 4 ст. 3 KK.
2. Принцип особистої відповідальності. Кримінальна відповідальність можлива лише за власні дії (бездіяльність). Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за злочин, вчинений іншою особою. Цей принцип безпосередньо витікає із змісту ч. 2 ст. 2 KK «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».
3. Принцип винної відповідальності. Кримінальна відповідальність настає тільки при наявності вини, тобто лише в таких випадках, коли заподіяна шкода, вчинений злочин були заподіяні навмисно чи необережно (ст. 23 KK).
Невинно заподіяна шкода (казус), незалежно від її тяжкості, злочином не визнається і кримінальної відповідальності не тягне.
4. Принцип суб'єктивної осудності. Кримінальна відповідальність ґрунтується лише на суб'єктивній осудності. Об'єктивна осудність відхиляється, оскільки вона не враховує, не припускає участі в діях свідомості та волі.
Крім вини, як підґрунтя суб'єктивної сторони злочину, кримінальна відповідальність припускає, вимагає усвідомлювання винною особою всіх ознак складу злочину. Найбільш переконливо принцип суб'єктивної осудності діє при ексцесі виконавця. Співучасники не підлягають відповідальності за ті дії виконавця, які не охоплювалися їх умислом.
5. Принцип повної відповідальності. Повнота осудності означає вимогу поставити в провину все скоєне нею, незалежно від того, якою кількістю кримінально-правових норм воно все передбачено. Ніяких меж чи обмежувань така вимога не має, незалежно від того, створює воно реальну чи ідеальну сукупність злочинів. В рішеннях вищих судових органів будь-яка неповнота осудності визнається безумовною підставою для повернення кримінальної справи на додаткове слідство.
6. Принцип переваги пом'якшуючих відповідальність обставин. При конкуренції обтяжуючих та пом'якшуючих відповідальність обставин перевагу мають пом'якшуючі обставини вчинення злочину.
Так, наприклад, при вчиненні навмисного вбивства з особливою жорстокістю перебуваючої в стані вагітності жінки (обтяжуючі обставини п.п. 2 і 4 ч. 2 ст. 115 KK), але в стані фізіологічного афекту (пом'якшуюча обставина ст. 116 KK), скоєне кваліфікується лише за ст. 116 KK.
7. Принцип більшої караності групового злочину. За невеликим винятком всі або переважна більшість правових норм про відповідальність за навмисні злочини містять кваліфікуючу ознаку — вчинення його групою осіб або організованою групою.
Крім того, п. 2 ч. 1 ст. 67 KK визнає вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, яка обтяжує відповідальність винної особи.
Принцип більшої караності групового злочину ґрунтується на особливостях спільної злочинної діяльності, яка забезпечує більшу ефективність цієї діяльності, більшу латентність, меншу безпеку для злочинців бути викритими та покараними.
Можна з приводу цього зробити такий висновок — чим більше ця злочинна група та чим міцніше вона організована, більшої кари вона заслуговує.
8. Принцип повного відшкодування заподіяної злочином.
Принцип повного відшкодування заподіяної злочином шкоди є здійсненням, частковою реалізацією нової концепції кримінального закону — концепції захисту, заміни караючої функції кримінального закону функцією захисту, функцією поновлення порушених прав, інтересів особи.
1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 219 Повернутися на початок книги
