Головна
     

Фінансове право

4.   Забезпечення порушених суб'єктивних прав учасників фінансо­вих правовідносин здійснюється шляхом застосування фінансово- правової відповідальності, метою якою, разом з відновленням пору­шеного права та еквівалентного відшкодування заподіяної шкоди, є фінансове покарання у формі штрафу або пені. При цьому необхідно відзначити, що форма фінансово-правової відповідальності може бути й іншою, наприклад позбавлення якого-небудь права або відмова у ви­дачі дозволу (ліцензії) та ін.

Наведені вище риси дозволяють стверджувати, що фінансовому пра­ву характерний імперативний метод регулювання, або метод державно- владних приписів, властивий і всім іншим галузям, що відносяться до публічних (адміністративному, кримінальному та ін.), тобто обов'язкова сторона фінансово-правових відносин — орган державної влади або ор­ган місцевого самоврядування, підтримуючи публічний фінансовий ін- терес, дає обов'язкове розпорядження іншій стороні у сфері фінансів. У цьому і полягає сутність методу владних розпоряджень. Проте у фінан­сово-правових відносинах йдеться про фонди грошових коштів, необ­хідних для функціонування держави і органів місцевого самоврядування на його території. Без фінансового забезпечення цього функціонування не буде, тому ніяких непередбачених нормативно-правовим актом дій жодна із сторін фінансово-правових відносин провести не може. Якщо суддя може, виходячи з матеріалів кримінальної справи, вибрати міру покарання для винного (тобто закон наділяє його правом оперативної самостійності), то у фінансово-правових відносинах податковий інспек­тор не може знизити розмір пені платнику податків, що не сплатив по­даток у строк. Обидві сторони фінансово-правових відносин позбавлено права оперативної самостійності. Фактично державно-владний метод діє на обидві сторони фінансових правовідносин. Сторони підлеглі держав­но-владному розпорядженню, що міститься в законі або нормативно- правовому акті. Але оскільки одна сторона — орган держави або місце­вого самоврядування — підтримує публічний фінансовий інтерес, відо­бражений в акті, друга сторона, підтримуючи свій інтерес (юридична особа або громадянин), природно підлегла першій стороні. Проте і наді­лений владними повноваженнями орган держави або орган місцевого самоврядування відмовитися від вимоги, вираженої в нормативно- правовому акті, не може.

Існують думки про те, що фінансово-правовому регулюванню, крім методу державно-владних приписів, властиві й інші методи: метод субординації, метод узгодження, метод рекомендації та ін. Вважаєть­ся, що в даному випадку повинно йтися не про додаткові методи фі­нансово-правового регулювання, а про конкретні прийоми і способи, що становлять органічну систему єдиного методу регулювання фінан­сових правовідносин.

Так, Закон України «Про систему оподаткування» в ст. 15 встанов­лює перелік місцевих податків і зборів, надаючи право місцевим радам установлювати порядок зарахування їх до місцевих бюджетів, якщо законами України не передбачено інше. Якщо закон установив поря­док, то місцеві ради його вже не встановлюють.

Особливості фінансово-правового методу регулювання в цілому й окремих його елементів зокрема знаходять своє закріплення у фінан­сово-правових нормах. Сукупність і взаємозв'язок правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері мобілізації, розподілу і вико­ристання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання завдань та функцій держави становлять фі­нансове право.

2.2. Принципи та функції фінансового права

Особливості предмета і методу фінансово-правового регулювання конкретизуються у принципах фінансового права.

Термін «принцип» походить від лат. principium, яке означає основ­ні найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу та соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттє­віші властивості.

 

1  ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22  ... 165 Повернутися на початок книги

Якщо ви хотіли додати книгу, виправити або видалити зверніться за адресою imanbooks @ ukr.net
© 2011Карта сайту