Фінансове право
4. Забезпечення
порушених суб'єктивних прав учасників фінансових правовідносин
здійснюється шляхом застосування фінансово- правової відповідальності, метою якою, разом з відновленням
порушеного права та еквівалентного відшкодування заподіяної шкоди, є фінансове
покарання у формі штрафу або пені. При цьому необхідно відзначити, що форма фінансово-правової відповідальності
може бути й іншою, наприклад позбавлення якого-небудь права або відмова у
видачі дозволу (ліцензії) та ін.
Наведені вище риси дозволяють стверджувати, що фінансовому праву характерний імперативний метод регулювання, або метод державно- владних приписів, властивий і всім іншим галузям, що відносяться до публічних (адміністративному, кримінальному та ін.), тобто обов'язкова сторона фінансово-правових відносин — орган державної влади або орган місцевого самоврядування, підтримуючи публічний фінансовий ін- терес, дає обов'язкове розпорядження іншій стороні у сфері фінансів. У цьому і полягає сутність методу владних розпоряджень. Проте у фінансово-правових відносинах йдеться про фонди грошових коштів, необхідних для функціонування держави і органів місцевого самоврядування на його території. Без фінансового забезпечення цього функціонування не буде, тому ніяких непередбачених нормативно-правовим актом дій жодна із сторін фінансово-правових відносин провести не може. Якщо суддя може, виходячи з матеріалів кримінальної справи, вибрати міру покарання для винного (тобто закон наділяє його правом оперативної самостійності), то у фінансово-правових відносинах податковий інспектор не може знизити розмір пені платнику податків, що не сплатив податок у строк. Обидві сторони фінансово-правових відносин позбавлено права оперативної самостійності. Фактично державно-владний метод діє на обидві сторони фінансових правовідносин. Сторони підлеглі державно-владному розпорядженню, що міститься в законі або нормативно- правовому акті. Але оскільки одна сторона — орган держави або місцевого самоврядування — підтримує публічний фінансовий інтерес, відображений в акті, друга сторона, підтримуючи свій інтерес (юридична особа або громадянин), природно підлегла першій стороні. Проте і наділений владними повноваженнями орган держави або орган місцевого самоврядування відмовитися від вимоги, вираженої в нормативно- правовому акті, не може.
Існують думки про те, що фінансово-правовому регулюванню, крім методу державно-владних приписів, властиві й інші методи: метод субординації, метод узгодження, метод рекомендації та ін. Вважається, що в даному випадку повинно йтися не про додаткові методи фінансово-правового регулювання, а про конкретні прийоми і способи, що становлять органічну систему єдиного методу регулювання фінансових правовідносин.
Так, Закон України «Про систему оподаткування» в ст. 15 встановлює перелік місцевих податків і зборів, надаючи право місцевим радам установлювати порядок зарахування їх до місцевих бюджетів, якщо законами України не передбачено інше. Якщо закон установив порядок, то місцеві ради його вже не встановлюють.
Особливості
фінансово-правового методу регулювання в цілому й окремих його
елементів зокрема знаходять своє закріплення у фінансово-правових нормах. Сукупність і
взаємозв'язок правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері
мобілізації, розподілу і використання централізованих і
децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання завдань та
функцій держави становлять фінансове право.
2.2. Принципи та функції фінансового права
Особливості предмета і методу фінансово-правового регулювання конкретизуються у принципах фінансового права.
Термін «принцип» походить від лат. principium, яке означає основні найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу та соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості.
1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 ... 165 Повернутися на початок книги
