Фінансове право
— пооб'єктний — припускає направлення грошових ресурсів на фінансування певних об'єктів (майнових комплексів та ін.);
— посуб'єктний — виділення і передача грошових коштів окремим суб'єктам (конкретним розпорядникам або одержувачам бюджетних коштів — окремим особам, категоріям осіб або регіонам);
б) залежно від форми надходження грошових ресурсів:
— безготівкові грошові перерахування, розрахунки;
— готівкові грошові кошти.
Методи фінансової діяльності не є застиглими формами реалізації руху грошових фондів, його забезпечення. Природно, вони можуть змінюватися з часом, набувати нового змісту. В основі цих змін лежать перетворення самої держави, зміни її завдань. Так, наприклад, з початку 90-х років XX ст. досить активно розвивався метод обов'язкових мобілізацій, ускладнювалася податкова система України.
Слід визнати, що розподіл методів залежно від напрямів фінансової діяльності вельми умовний, оскільки фонди не є абсолютно відособленими і часто може складатися ситуація, коли унаслідок кореспонденції коштів двох чи більше фондів для одних застосування якого - небудь з вищезгаданих методів служитиме прийомом формування фондів, а для кореспондуючих фондів — розподілом або використовуванням.
Існують й інші, ніж зазначені вище, методи здійснення фінансової діяльності.
Юридичною формою здійснення фінансової діяльності є фінансово-правові і фінансово-планові акти, що видаються уповноваженими органами держави. Здійснення класифікації таких актів можливе за різних підстав. Так, за юридичними властивостям розрізняють нормативні й індивідуальні фінансово-правові акти.
Нормативні фінансово-правові акти встановлюють загальні положення для регулювання цілої групи однорідних фінансових відносин, звернені до широкого кола осіб, розраховані на довгий час дії і неодноразове застосування. Наприклад, Закон України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства»» від 09.04.99 р.
Індивідуальний фінансово-правовий акт пов'язаний з конкретними фінансовими правовідносинами і направлений у кожному конкрет- ному випадку на їх установлення, зміну або припинення, тобто виступає в ролі юридичного факту: наприклад, рішення Голови районної податкової інспекції про застосування фінансових санкцій. Такий акт розрахований на однократне (разове) застосування, звернений до певної особи, виданий з конкретного питання і втрачає свою силу або належним виконанням, або відміною його прийнятим органом (чи вищим), або визнання його недійсним у порядку, передбаченому чинним законодавством.
У зв'язку з особливим значенням планування у фінансовій діяльності в системі фінансово-правових актів виділяють особливу групу фінансово-планових актів. До них відносять: державний і місцеві бюджети, єдині кошториси установ і організацій, що знаходяться на бюджетному фінансуванні, касовий план НБУ та ін.
Фінансово-планові акти приймаються в процесі фінансової діяльності держави і містять конкретні завдання в області фінансів на певний період, тобто є планами з мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів. За юридичними властивостями їх не можна віднести ні до нормативних, ні до індивідуальних фінансово-правових актів, оскільки вони містять ознаки і тих, і інших.
За юридичною природою фінансово-правові акти підрозділяють на законодавчі і підзаконні. Залежно від того, якими органами видаються такі акти, їх класифікують на: 1) акти представницьких органів; 2) акти виконавчих органів; 3) вважається, що є підстави виділити й акти судових органів.
При класифікації фінансово-правових актів, залежно від компетенції органів, що їх видають, вони можуть бути розділені на: 1) акти органів загальної компетенції; 2) акти органів спеціальної компетенції; 3) акти державної влади; 4) акти органів місцевого самоврядування.
1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 165 Повернутися на початок книги
