Міжнародне фінансове право
відсутність
чітких вказівок щодо підстав для запровадження подібних обмежень.
Це дозволяє контрольним
органам у сфері міжнародного валютного регулювання (на сьогодні в міжнародному
масштабі таким органом є МВФ) гнучко підходити до оцінки кожного конкретного
випадку тих чи інших обмежень щодо валютних операцій.
5.2. Публічно-правова основа
міжнародної валютної системи: обмеження валютного суверенітету держав?
Історія
публічно-правової валютної системи нараховує вже майже півтора століття. З
розвитком міжнародного спілкування на певному етапі з необхідністю виникла
потреба у організації грошових розрахунків між представниками різних країн.
Тобто виникла проблема обміну грошових знаків однієї держави на грошові знаки
іншої держави. Разом із зростанням обсягів світової торгівлі, виникненням і
поширенням міжнародного руху капіталу та інших форм міжнародних економічних
відносин проблема обміну валютами все більше ускладнюється, оскільки виникла
відносно самостійна специфічна форма міжнародних економічних відносин —
валютні відносини.
Міжнародні
валютні відносини розвивались разом із світовим ринком, а з переростанням
останнього у світове господарство стали його невід'ємною рисою. Прискорений
процес формування світового господарства, який активізувався в другій половині
ХІХ ст., бурхливий його розвиток в XX ст. визначили глибокі зміни і в
міжнародних валютних відносинах. Виникла необхідність у впорядкуванні цих
відносин на основі міждержавних угод, надання їм певної організаційно-правової
форми. Перший етап упорядкування міжнародної валютної системи пов'язаний із
функціонуванням валютної системи, що ґрунтувалась на золотомонетному
стандарті. Він був офіційно закріплений Паризькою конвенцією в 1867 р. Перша
світова війна нанесла удару системі золотомонетного стандарту. Їй на зміну
прийшли Генуезькі угоди 1922 р., які одержали назву системи золотодевізного
стандарту. Але й ця система внаслідок двох глибоких економічних криз (1929—1933
рр. та 1937 р.), тривалої депресії 30-х рр. і безперервних локальних війн не
змогла нормально функціонувати і остаточно припинила своє існування під час
Другої світової війни. Постала проблема створення нової, повоєнної міжнародної
валютної системи, яка б відображала змінені умови розвитку світового
господарства.
У 1944 р. в
Бреттон-Вудсі була розроблена одноіменна міжнародна валютна система і
прийнятий статут (Статутні угоди) Міжнародного валютного фонду, організації, на
яку був покладений обов'язок управляти цією системою. Її засновники прагнули
зробити її універсальною. Всі незалежні держави того часу, якими б не були
економічні та соціальні системи, а також рівень їх економічного розвитку, були
представлені в Бреттон-Вудсі. МВФ став спеціалізованою установою ООН, що
надавало його діяльності глобального характеру. Бреттон-Вудські угоди
започаткували принципово новий етап розвитку міжнародних валютних відносин.
Організаційно-правова форма МВФ будувалась під впливом кейнсіанських ідей щодо
необхідності державного втручання до сфери міжнародних валютно-фінансових
відносин.
Цілі, яким слідує
МВФ, мають одночасно і внутрішню, і зовнішню спрямованість. У міжнародному
плані Фонд має заохочувати гармонійний розвиток і зростання міжнародної
торгівлі (ст. І іі). В національному масштабі завдання МВФ полягає у сприянні
встановленню і підтримці високого рівня зайнятості, реальних доходів і розвитку
ресурсів виробництва всіх держав-членів. Дисципліна, яку МВФ пропонує своїм
членам у їх валютних відносинах, виступає у формі кодексу добропорядної
валютної поведінки, мета якого — уникнення криз і конфліктів. Цілі Фонду та
загальні зобов'язання держав-членів сформульовані у ст. І та розд. 1 ст. ІУ
Статей угоди МВФ. Зокрема, до них відносяться наступні:
1 ... 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 ... 177 Повернутися на початок книги
