Міжнародне фінансове право
Власне міжнародні
джерела складають основу міжнародного фінансового права. До них відносяться як
договірні, так і не договірні джерела, відомі міжнародному праву. Значення міжнародних
джерел міжнародного фінансового права було і залишається суттєвим. Доказом
цього є такі складні інститути, створені договірним шляхом після Другої
світової війни, як Бреттон-Вудські угоди і створені ними Міжнародний валютний
фонд та Світовий банк.
Незалежно від
національних та міжнародних існують джерела, які не можна віднести ані до
внутрішніх правопорядків, ані до міжнародного правопорядку, які в зв'язку з чим
отримали узагальнену назву «джерела третього правопорядку». Останні з'явились
внаслідок об'єднання зусиль фінансових операторів, а точніше — міжнародних
банків. Так, у результаті дій міжнародних банків зародився, потім отримав
потужний розвиток валютний і приватний фінансовий ринок євробондів та
єврооблігацій. Вплив третього правопорядку на фінансові відносини сягнув такого
рівня, який дає підстави для висновку про специфіку джерел міжнародного
фінансового права порівняно із джерелами міжнародного права.
Залежно від
суб'єктів правотворчості джерела міжнародного фінансового права відносяться
або до групи публічноправових, або до групи приватноправових джерел. Якщо джерело
виникає на основі суверенних дій публічної влади, які стосуються як
внутрішніх, так і зовнішніх аспектів, то це джерело публічного права. Якщо ж
воно витікає з узгоджених дій фінансових операторів, які створили власний
правопорядок, який не відноситься ані до національного, ані до традиційного
міжнародного правопорядку, то це джерело приватного права.
Проміжне місце
між публічно-правовими й приватноправовими джерелами займають змішані джерела.
До них відносяться договори, які укладаються між державами, з одного боку, та
особами іншої країни, з іншого боку. Такі угоди, які називаються державними
контрактами, відіграють важливу роль у міжнародному інвестиційному праві.
Залежно від
походження джерела міжнародного фінансового права можна поділити на основні та
похідні.
До основних
джерел міжнародного фінансового права відносяться міжнародні договори,
конвенції, угоди та статути міжнародних організацій; акти, які приймаються
міжнародними фінансовими організаціями на підставі наданих їм згідно з
міжурядовими угодами повноважень.
Похідними
джерелами міжнародного фінансового права вважаються:
рекомендації і
рішення міжнародних фінансових організацій та їх органів;
санкціоновані
державами банківські звичаї;
банківські угоди.
2.3. Особливості джерел
міжнародного фінансового права
Міжнародні
джерела права мають свої особливості, якщо відносяться до сфери міжнародного
фінансового права. Так, значення міжнародних джерел не є однаковим для
міжнародного права і міжнародного фінансового права.
По-перше, в
міжнародному праві головну роль відіграють міжнародні договори та міжнародні
звичаї. В міжнародному ж фінансовому праві особливе місце належить
одностороннім актам міжнародних фінансових організацій.
По-друге,
міжнародне фінансове право на відміну від міжнародного, яке ґрунтується на
принципі рівноправ'я, визнає привілейовану роль окремих країн. Це може
стосуватись як визнання авторитету крупних країн, які диктують свої умови через
діяльність підконтрольних їм міжнародних організацій (наприклад МФВ), так і
надання пільг та преференцій у міжнародних економічних і фінансових відносинах
найменш розвинутим країнам.
Наприклад,
країни, що розвиваються, в межах домовленостей щодо доступу на ринки розвинутих
країн згідно із регіональними і двосторонніми торговими угодами користуються
певними перевагами, в тому числі і на невзаємній основі. Відповідні двосторонні
торгові угоди можуть бути підписані у форматі:
1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 ... 177 Повернутися на початок книги
