Екологічне право України
Поняття екологічного права
Термін «право» використовують у різних значеннях (право першості
в черзі; право на подяку за безкорисну допомогу; право співзасновника комерційної корпорації
вимагати здійснення його корпоративних прав;
право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння та ін.). В усіх випадках термін «право» походить від кореня «прав»,
що означає правда, справедливість. Але не у всіх наведених прикладах термін «право» має юридичне значення. Право першості в черзі - це норма, що стала звичкою,
норма - звичай, а не право в юридичному
значенні слова. Право на подяку за допомогу - це моральна норма. Право співзасновника комерційної
корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав - це «право», що ґрунтується
на законі, який чітко визначає, що таке
корпоративні права. Таким самим, тобто основаним на законі, інших офіційних
джерелах, є суб'єктивне
право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння. Лише
в двох останніх випадках вживання терміна «право» має юридичне значення1.
Ю.С. Шемшученко в зміст поняття «право» вкладає систему соціальних загальнообов'язкових норм, дотримання і виконання яких забезпечуються
державою2. У свою чергу,
М.
Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков вважають, що право - це система загальнообов'язкових правил поведінки, які
формулюються або санкціонуються державою, мають формально визначений
характер і забезпечуються можливістю застосування державного примусу3.
Поняття «право» досліджується також вченими-екологами.
В.
Добровольський зазначає, що право взагалі - це система загальнообов'язкових соціальних
норм, які охороняються силою держави. За
допомогою права соціальні сили, які мають державну владу, регулюють поведінку людей і їх колективів, роблять обов'язковими громадські відносини. Право - піднята до закону воля держави, оформлена у вигляді системи норм та правил4.
Екологічне право незалежної
України розвивалося на базі науки екологічного права, перш
за все теоретичних розробок Ю.С. Шемшученка, В.Л. Мунтяна, С.М. Кравченко, В.І. Ан- дрейцева, В.К. Попова, Н.Р. Малишевої, А.П. Гетьмана, а також науково-теоретичних
поглядів кращих представників радянської школи екологічного
права - О.С. Колбасова, В.В. Петрова, М.М.
Бринчука (Росія, Москва), М.М. Сторожева (Білорусія, Мінськ), С.Б. Байсалова (Казахстан, Алма-Ата) та інших1.
В еколого-правовій
літературі немає єдності думок щодо визначення сутності екологічного права, при цьому спектр точок зору по даному питанню досить широкий і
охоплює думки як про різну природу екологічного права як галузі права (самостійної або комплексної), так і про повну
відсутність даної галузі права як такої.
Самостійність галузі екологічного
законодавства ставилася та ставиться під сумнів українськими
вченими. Так, у науковій роботі 1976 року Ю.С. Шемшученко
відзначив: «в юридической литературе только начало складываться
мнение о самостоятельности отрасли законодательства об охране окружающей среды, но это мнение пока еще не получило достаточного теоретического
развития. Этот вопрос тесно связан с
вопросом о самостоятельности соответствующей отрасли права, так как система законодательства является производным явлением
от системы права»2.
У сучасний період О. Плотнікова (1997 р.) ставить
під сумнів існування екологічного законодавства як галузі. Вона
зазначає: «екологічне законодавство не варто вважати галуззю законодавства. Право природи поширюється
на неосяжну різноманітність об'єктів, що
вимагає різних форм і методів їх захисту. Це не може бути обмежене
потенціалом якоїсь однієї галузі законодавства. Якщо галузь екологічного права - це те, що реально існує, то
наявність галузі екологічного законодавства викликає заперечення»1.
1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 178 Повернутися на початок книги
