Екологічне право України
Поняття права землекористування
Наша держава має могутній
природно-ресурсний потенціал. В Україні зосереджено більше половини світових запасів найродючіших
ґрунтів - чорноземів, найважливішого ресурсу сільського господарства і найбільшого капіталу країни. Кожний п'ятий
гектар - це особливо цінні землі, перелік яких визначено статтею 150 Земельного
кодексу України1.
Право землекористування - це користування землею у визначеному законом порядку. Воно є одним із елементів права власності на землю, а також самостійним правовим інститутом.
В юридичному смислі власність
на земельні ресурси являє собою результат закріплення суспільних відносин власності
у правових нормах. При цьому характер і зміст юридичних норм
щодо права власності на землю визначаються економічними відносинами
власності в суспільстві. За своєю сутністю право власності
на землю є правом на привласнення її багатств. При цьому маються
на увазі не відносини індивіда до конкретної земельної ділянки, а
відповідні суспільні відносини, що складаються
в процесі привласнення природних багатств землі1.
Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися
земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Правовідносини з приводу прав
на землю, похідних від права власності, виникають
тоді, коли власник заінтересований у
передачі прав на земельну ділянку іншим особам. У цьому разі
між власником і такою особою виникають правовідносини землекористування, у межах яких обидві сторони беруть на себе
взаємні права й обов'язки. Ця група земельних
правовідносин поділяється на дві групи: правовідносини, що мають характер речових прав (право постійного
користування земельними ділянками, земельний
сервітут) і правовідносини, які мають
зобов'язальний характер (оренда)2.
Право користування землею
поділяється на постійне та тимчасове.
Право постійного користування
земельною ділянкою - це право володіння
і користування земельною ділянкою, яка
перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення
строку (ч. 1 ст. 92 Земельного
кодексу України).
Право тимчасового користування
землею реалізується насамперед на підставі укладеного договору
оренди. На думку Ю.В. Корнєєва, М.О. Мацелика, в найближчі роки єдиним реальним шляхом створення оптимальних сільськогосподарських
землекористувань ринкового типу є оренда землі, оскільки вона
виступає одним із дійових регуляторів земельних відносин при відсутності вільного
ринку земель1.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне
володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві
для провадження підприємницької та іншої діяльності. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років (ст. 93 Земельного кодексу України).
На підставі ч. 2 ст. 2 Закону України «Про
оренду землі» в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року №
1211-IV2 відносини, пов'язані з
орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові
комплекси підприємств, установ і організацій
державної або комунальної власності, а також заснованих на
майні, що належить Автономній Республіці
Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються
цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом
України «Про оренду державного та комунального
майна».
У разі набуття права оренди
земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення
договору оренди є результати аукціону.
У разі дострокового припинення
договору оренди землі за ініціативою орендодавця земельної ділянки, право оренди якої набуто за результатами
аукціону, орендодавець відшкодовує орендарю витрати на його
набуття у строки, визначені умовами договору та законом, і збитки, які понесе
орендар внаслідок дострокового припинення договору оренди, якщо
інше не передбачено договором оренди.
1 ... 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 ... 178 Повернутися на початок книги
