Екологічне право України
Найбільшої шкоди, як відзначає І. Грозовський,
завдавали лісам самовільні порубки дерев. Для затримання самовільних порубників лісу призначалися спеціальні
ко- манди2. їх діяльність не була досить
ефективною внаслідок величезної масштабності зазначеного правопорушення.
Тому на території Запорозьких
Вольностей широко практикувалася передача окремих лісових
ділянок за відповідними «орендами» на охорону козакам - власникам зимівників або слобід, які заохочувалися до розведення
дерев, особливо плодових порід1.
На підставі наказів Коша, що регулярно надсилалися на місця, місцева
адміністрація мала ретельно стежити за станом лісів, не допускати самовільних порубок лісу, не
давати порушникам ніяких поблажок під загрозою втрати чина, тілесних покарань і конфіскації майна.
У Запорозькій Січі рибальські
та мисливські угіддя були не менш важливими об'єктами охорони
природи. На їх використання сторонні особи, які
не перебували у підданстві Війська Запорозького, знову ж таки повинні були отримати спеціальний дозвіл Коша.
Спроби запорожців апелювати
в питаннях охорони природи до центральних і місцевих установ були малоефективними.
В кінці ХІХ
- на початку ХХ ст. стан природних ресурсів почав турбувати
науковців й окремих поміщиків України. Прогресивні вчені, яких цікавила доля природних багатств, досліджували
і висували для практичного розв'язання питання
їх охорони. До 1917 року вже були нагромаджені
чималі матеріали з наукових основ охорони природи, що давали змогу розробити широкі природоохоронні
заходи. На жаль, у тогочасний період історії
ці можливості не були повною мірою використані. Державне законодавство носило здебільшого обмежений характер, не передбачало активних заходів по відновленню підірваних природних
ресурсів.
Після Жовтневого перевороту 1917 року впровадження соціалістичних методів господарювання під
проводом ідеології тоталітаризму вступило у жорстку суперечність
не тільки із розумінням вартості природи, а й з традиційними
та обґрунтованими підходами до природокористування1.
Радянський період. Одним із перших законів Радянської влади
був декрет «Про землю»2, прийнятий 26 жовтня 1917 року. Він скасовував право приватної власності на землю, її надра, ліси й води та встановлював на них
право виключної державної власності. Його дія була розповсюджена на всі радянські республіки. Впровадження
декрету «Про землю» на Україні було здійснено
резолюцією першого Всеукраїнського з'їзду
Рад3, який відбувся в грудні 1917 року.
Проголошення землі і її багатств
всенародним надбанням поклало початок формуванню державної
функції по охороні навколишнього природного середовища, але
вона у Радянському Союзі значний проміжок часу не виявляла себе пріоритетною. Підставами цьому були: недостатньо організований
її механізм; недосконале законодавство та практика його застосування.
Радянський період на Україні
характеризувався активною нормотворчою діяльністю у галузі
охорони природи. В січні 1918 року В.І. Ленін і Я.М. Свердлов підписали закон «Про соціалізацію
землі»4, а 27 травня
1918 року - декрет «Про ліси»5. 26 лютого 1919 року був прийнятий декрет
РНК УРСР «Про охорону лісів»6; 1 квітня 1919 року - декрет про
заповідник «Чаплі» (Асканія Нова), який 8 люто-
го 1921 року
було перейменовано у Державний степовий заповідник. 27 травня 1919 року Ленін підписав декрет «Про строки полювання і право на мисливську зброю»1,
20 липня 1920 року - декрет «Про полювання»2. З квітня
1920 року по вересень 1921 року видано декрети: «Про надра землі»3, «Про охорону рибних і
звіриних угідь у Північному Льодовитому океані і Білому морі»4, «Про охорону пам'яток природи, садів і парків»5. Останній декрет юридично
обґрунтував такі поняття, як «пам'ятка природи», «заповідник», «природний парк»6.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 178 Повернутися на початок книги
