Екологічне право України
Історія розвитку екологічного
права на Україні
Дореволюційний період. Історичне формування екологічної нормативно-правової бази на території України розпочалося
ще за часів Київської Русі. У ІХ - ХІ
ст. ліс України займав майже всю територію: від
Дніпра до Карпат. Вперше про охорону лісів згадується в законах
Ярослава Мудрого «О церковних судах й земських ділах», у яких мала місце лісоохоронна стаття. Вона
була запозичена з Візантійських лісових законів та не відігравала ефективного лісоохоронного
значення у Росії1.
Ярослав Мудрий як представник
державного управління в Київській Русі встановив у Руській
Правді (ХІ ст.) перші обмеження промислу
диких звірів. Практично ці настанови
захищали не стільки звірів, скільки, наприклад, володарів бобрових гонів від браконьєрів. В
ХІІІ ст. у Володимиро-Волинському князівстві
на певних територіях (наприклад, Біловезька пуща) заборонялося полювання на
всіх тварин.
Пізніше, в
другій половині ХУІІ ст. цар Олексій Михайлович
також значну свою увагу приділяв полюванню, особливо соколиному. У своєму указі він встановив строки полювання на соколів, заборонені для нього зони, привілеї царя при
полюванні, санкції для порушників та інше. Для
збереження місць гніздування соколів-кречетів цар створив заповідник на Семи островах.
Під час царювання Петра І
у Росії багато було зроблено в галузі збереження лісів. Саме він першим створив лісне управління і систему його організації
та охорони. В 1722 році була видана обервальдмейстерська («вальд» у перекладі з німецької - ліс) інструкція, відповідно
до якої усі ліси Росії підпорядковувалися Адміралтейській колегії.
При ній, у першу чергу, була створена
вальдмейстерська канцелярія на чолі з обервальдмейстером1.
На відміну від багатьох попередніх
природних законів, в указах Петра І явно було виражено загальнодержавну
зацікавленість у збереженні лісів, насамперед, для потреб кораблебудування.
Цар Петро І заборонив вирубку
поміщиками дубового лісу на їхній території, а також використовувати
ліс на дрова. Для опалення наказував
розробляти торфовище. Один з його указів передбачав охорону
лісів на берегах річок в 20-50 верстній смузі. Ці ліси, як водоохоронні і корабельні, були оголошені заповідними2. За порушення
норм, встановлених цим указом, передбачалася відповідальність у вигляді
штрафу: за порубку всякого дерева, крім
дуба - 10 р. за одне дерево, а за порубку дуба і велику порубку інших заповідних дерев - смертна кара. Ліси, які
належали заводам, було наказано поділити
на 20-30 лісових ділянок, із яких дозволялося
вирубати кожного року тільки одну при обов'язковому лісовідновленні.
Природоохоронні укази Петра
І стосувалися також і інших природних ресурсів, перш за все
водної та наземної фауни. Виконання їх
здійснювалося з великою суворістю, але
за наступних царів увага до них послабла. Так, в результаті історичного дослідження охорони природи проф. М.О. Гладков зазначив, що «Екатерина ІІ издала даже указ, который, вопреки категорическим установкам
Петра І, разрешал помещикам пользоваться (т.е. вырубать) лесами по
их усмотрению. Правда, позднее Павел І
снова ввел ограничения на рубки леса»1.
Продовжуючи розпочату справу
Ярослава Мудрого та царя Олексія Михайловича щодо правового регулювання умов організації
й здійснення полювання, Катерина ІІ видала
Закон про полювання, який забороняв його весною і на початку
літа з 1 березня до 29 червня.
Внаслідок проведеного аналізу
архіву Коша Запорозької Січі, можна зробити
висновок, що охорона природи на території Запорозької Січі, насамперед, проявлялася в збереженні і раціональному
використанні лісових ресурсів. Користуватися
ними у Запорозькій Січі для власних потреб без особливого дозволу мали право тільки
козаки та піддані Війська Запорозького, а сторонні особи повинні
були обов'язково отримати на це дозвіл Коша або кошового отамана.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 178 Повернутися на початок книги
