Екологічне право України
ми вважаємо,
що для врегулювання питань охорони навколишнього природного
середовища, раціонального використання
природних ресурсів та екологічної безпеки громадян потрібно прийняти окремі кодекси: Природоохоронний кодекс України, Природоресурсовий кодекс України, Антро- поохоронний кодекс України1.
Конституційні основи екологічного
права
Конституція України від 28 червня 1996 року, тобто
Основний Закон України, має найвищу юридичну силу. Відповідно вона є основним джерелом усіх галузей права, у тому числі й екологічного. Конституційне
закріплення екологічних відносин, перш за все, стосується екологічних прав людини, її місця
в державі та суспільстві.
Потрібно відзначити, що за весь час конституційного розвитку нашої держави, вперше лише у чинній Конституції України
було закріплено положення про визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканості
і безпеки в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).
Врегулювання природоресурсових
відносин на конституційному рівні передбачається статтями 13 та 14 Конституції
України. Так, на підставі ч. 1 ст. 13 Конституції України: «земля, її надра, атмосферне
повітря, водні та інші природні ресурси, які
знаходяться в межах території України, природні ресурси її
континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності
Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи
місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією».
Ч. 2 ст. 13 Основного Закону України наділяє кожного громадянина правом
користування природними об'єктами відповідно до вимог закону. Важливою конституційною гарантією є норма, яка
встановлює, що власність надає не тільки конкретні повноваження, але й зобов'язує, а тому
не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч. 3 ст. 13 Конституції України). У цьому контексті держава повинна забезпечувати
захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, виходячи з рівності їх перед законом (ч. 4 ст. 13 Конституції України).
Проголошення у ст. 14 Конституції України землі основним національним
багатством, що перебуває під охороною держави, створило необхідні умови для зміцнення в Україні
законності у сфері земельних відносин, а також зумовило необхідність пошуку нових і вдосконалення існуючих засобів
для її забезпечення1.
Згідно з конституційними положеннями
в Україні природні ресурси можуть перебувати у праві власності: по- перше, Українського
народу (ст. 13 Конституції України); по-друге, громадян (конкретно на землю) (ст. 14
Конституції України); по-третє, юридичних осіб (конкретно
на землю) (ст. 14 Конституції України); по-четверте, держави (конкретно на землю) (ст. 14 Конституції України); по-п'яте, територіальних
громад (ст. 142 Конституції України)2.
Стаття 16 Конституції
України визначила забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги
на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу
обов'язком держави.
Найважливіше положення щодо
екологічних прав людини закріплено в ст. 50
Конституції України, яка передбачає, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу
до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів
і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Обов'язок кожного громадянина не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати
завдані ним збитки регламентований статтею
66 Конституції України.
1 ... 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 ... 178 Повернутися на початок книги
