Екологічне право України
Предмет і метод екологічного
права
Визначення предмета будь-якої галузі права можливе за допомогою виявлення його кола суспільних
відносин, які його і утворюють. Саме предмет, на думку багатьох науковців, виділяє екологічне право в галузь права.
Предмет екологічного права - це суспільні відносини в сфері охорони і поліпшення навколишнього
природного середовища, раціонального
використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
Вищезазначене визначення свідчить, що ядром регульованих суспільних відносин
є людські суспільні відносини в галузі взаємодії суспільства
й навколишнього середовища. Вони, безумовно, мають специфіку
- виникають, змінюються й припиняються із приводу охорони
довкілля й раціонального природокористування, забезпечення
екологічної безпеки. Такого роду відносини
не регулюються жодною галуззю права.
Крім того, екологічні
відносини носять виробничий характер, оскільки
найбільшим забруднювачем навколишнього середовища є виробнича
сфера діяльності. У процесі здійснення
трудової діяльності на підприємстві людина є головним учасником антропогенного забруднення
середовища.
Видами екологічних правовідносин
є природоресурсо- ві, природоохоронні
та антропоохоронні правовідносини (рис.
1.2).
Рис. 1.2. Види
екологічних правовідносин
Метод правового регулювання - це спосіб правового впливу на суспільні відносини з боку держави. Він має допоміжне значення у вирішенні проблеми
самостійності галузі права.
З позиції екологічного права
методи правового регулювання розглядаються як встановлені
нормами права способи, прийоми і засоби правового впливу на
відносини, що виникають у галузі охорони навколишнього природного
середовища, раціонального використання та відтворення природних
ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
Методам екологічного права
притаманні важливі ознаки (рис. 1.3).
Рис. 1.3. Ознаки
методів екологічного права
Предмет і метод екологічного
права повинні мати певну єдність та спільність. Відрив способів впливу від змісту регульованих суспільних відносин
негативно позначається на ефективності правового регулювання.
Основними методами правового
регулювання екологічних відносин є імперативний та диспозитивний (рис. 1.4).
Рис. 1.4. Основні
методи екологічного права
Імперативний метод передбачає
владний вплив на учасників суспільних відносин без права вибору1.
Він виражається у встановленні обов'язкових
приписів і заборон. Встановлення обов'язкових
приписів становить значну питому вагу в екологічному праві, оскільки
інтереси при- родокористувачів не завжди збігаються з екологічними
інтересами держави. Тому законодавством для природо- користувачів закріплені відповідні обов'язки
залежно від цільового використання природних ресурсів.
Диспозитивний метод навпаки
передбачає варіанти поведінки учасників суспільних відносин як рівноправних сторін2. Диспозитивний метод правового регулювання, у
свою чергу, поділяють на рекомендаційний, санкціонуючий і делегуючий.
Рекомендаційний метод передбачає
надання можливості альтернативної поведінки суб'єктам екологічних
правовідносин залежно від поставленої мети.
Зокрема, у ст. 140 Земельного кодексу України серед підстав припинення права власності
на земельну ділянку закріплено добровільну відмову від цього
права власника ділянки, тобто власник має право вибору: використовувати земельну ділянку за призначенням
або відмовитися від неї.
Санкціонуючий метод виявляється
у тому, що рішення про реалізацію повноважень суб'єкт екологічних правовідносин приймає самостійно, але воно набуває юридичної сили лише після затвердження його відповідним
компетентним органом. Наприклад, у ст. 100 Земельного кодексу
України передбачено порядок встановлення земельних сервітутів і зазначено, що сервітут встановлюється за домовленістю
між власниками сусідніх земельних ділянок на основі договору чи рішення суду, але право сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав
на земельну ділянку.
1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 ... 178 Повернутися на початок книги
