Цивільне право
Підставою для
виникнення цивільних прав і обов'язків є юридичні факти. До юридичних фактів в
цивільному праві відносять обставини, які встановлюють, припиняють або
змінюють цивільні права та обов'язки сторін. Стаття 11 ЦК містить перелік
юридичних фактів, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків:
створення
літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної,
творчої діяльності;
завдання майнової
(матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
договори та інші
правочини;
Правочином є дія
особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та
обов'язків. Правочини характеризуються рядом ознак, які дають можливість
відокремити їх від інших юридичних фактів.
По-перше,
правочин є вольовим актом і цим відрізняється від юридичних подій, що
відбуваються незалежно незалежно від волі осіб. По-друге, правочин як дія,
спрямована на досягнення певних результатів, що мають правовий характер
(набуття, зміну або припинення цивільних правовідносин). По-третє, право- чин
завжди є правомірною дією, і цим він відрізняється від правопорушення.
По-четверте, правочини завжди є діями суб'єктів цивільного приватного права,
які засновані на юридичній рівності їх учасників. І ці ознаки є загальними для
усіх правочинів, різноманітність яких дозволяє класифікувати їх за певними
ознаками.
Правочини можуть
бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Односторонній
правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила (наприклад
складання заповіту). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія для
двох або більше сторін (договір купівлі- продажу).
Залежно від
наявності або відсутності обов'язку однієї зі сторін надавати зустрічне
матеріальне відшкодування правочини поділяються на відплатні та безвідплатні.
Відплатним є
правочин, в якому обов'язку однієї сторони вчинити певну дію відповідає
зустрічний обов'язок іншої сторони з надання певного блага (договір міни).
Безвідплатним є пра- вочин, в якому вищевказаний обов'язок відсутній (договір
дарування).
Залежно від
моменту, з якого правочин вважається укладеним, вони поділяються на
консенсуальні та реальні. Консе- нсуальним (від лат. consensus — згода) є
правочин, для вчинення якого достатньо лише досягнення сторонами згоди щодо
його істотних умов (договір поставки). Реальний правочин (від латин. res — річ)
вважається вчиненим лише тоді, коли відбудеться передача певної речі, а права
та обов'язки виникають за ним з моменту її передачі (договір позики).
Залежно від
значення підстави правочину для його здійснення вони поділяються на казуальні
(від латин. causa — ціль) та абстрактні (від латин. abstraho — виділяю). У
казуальних правочинах підстави мають особливе значення, оскільки від них
залежить їх дійсність (отримання майна у користування за договором оренди). Відсутність
підстави або її незаконність для казуального правочину призводить до його
недійсності. В абстрактних правочинах їх дійсність не залежить від підстави —
тобто правової цілі правочину (видача векселя).
Правочини також
поділяються на умовні та безумовні. Умовним є правочин, в якому правові
наслідки пов'язуються із певною обставиною, яка може настати або не настати у
майбутньому. Така обставина може бути вільно обрана сторонами, але не повинна
суперечити актам цивільного законодавства та моральним нормам суспільства
(викуп приміщення після закінчення строку оренди). Правочини, що не містять
таких обставин (від- кладальних або скасувальних умов), є безумовними.
В залежності від
строку дії правочини поділяються на строкові та безстрокові. Строкові правочини
— це такі правочини, в яких обумовлюється момент, з якого вони набувають
чинності, або момент припинення їх дії. Безстроковими є право- чини, в яких не
вказується термін, з якого вони втрачають дію.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 116 Повернутися на початок книги
