Цивільне право
Основні
Положення Цивільного Законодавства
Система
цивільного права є сукупністю окремих цивільно- правових норм (правових
приписів, правил поведінки), які регулюють особисті немайнові та майнові
відносини їх учасників, що логічно пов'язані між собою та поєднані в окремі
інститути та під- галузі права, котрі можуть діяти відносно самостійно й
автономно.
Систему
цивільного права як самостійної галузі права слід відрізняти від Цивільного
кодексу України (далі — ЦК) та інших актів цивільного законодавства України,
які є лише зовнішньою формою права.
Тому ототожнювати
поняття «право» і «закон» не можна, оскільки категорія «право» є більш широким
поняттям. Це поняття охоплює усі загальнообов'язкові норми, що існують у суспільстві,
а не лише сукупність нормативних актів, що видаються державними органами.
Сучасна система
права України виходить з розподілу галузей права на приватне і публічне.
Причому, якщо римське право вважало, що основним критерієм поділу права на
приватне і публічне є критерій інтересів (публічне право захищає інтереси
Римської держави, а приватне — стосується лише користі окремих осіб), то
сьогодні більшість вчених вважає, що критерієм поділу, головним чином, є спосіб
побудови і регулювання юридичних відносин, притаманний системі приватного та
системі публічного права. І цей факт зафіксовано в ст. 1 ЦК, де зазначається,
що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові
відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному
волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. А до майнових відносин,
заснованих на адміністративному або іншому підпорядкуванні однієї сторони
другій стороні, а також до податкових і бюджетних відносин цивільне законодавство
не застосовується.
Таким чином,
публічне право складають правові норми, що регулюють відносини, пов'язані з
державними або суспільними інтересами, і які засновані на підпорядкуванню їх
учасників владним інституціям. А основним методом регулювання таких відносин
є метод владних розпоряджень (імперативний або командно-вольовий метод).
Приватне право —
це сукупність норм, які регулюють відносини, що будуються на засадах юридичної
рівності, вільному волевиявленні й майновій незалежності їх учасників.
Основним методом цивільно-правового регулювання є диспозитивний, що
характеризується сукупністю специфічних засобів впливу на учасників цивільних
відносин, заснованих на юридичній рівності сторін. Оскільки для цього методу
регулювання в більшості випадків притаманна відсутність категоричних
розпоряджень учасникам відносин, то останнім надається можливість самостійно
обирати тип поведінки в межах чинного законодавства та врегульовувати цивільні
відносини на свій розсуд, за винятками, встановленими цивільним законодавством
(наприклад, повернути безпідставно отримане майно, відшкодувати збитки і т.
ін.).
Тому вчені
Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого визначають
цивільне право як приватне право (в об'єктивному розумінні) — тобто сукупність
правових норм, які регулюють шляхом диспозитивного методу особисті немай- нові
та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні,
майновій самостійності їх учасників.
Оскільки
предметом галузі права є ті суспільні відносини, що регулюються нею, то
предметом цивільного права є особисті немайнові та майнові відносини (цивільні
відносини).
Цивільне право
України поділяється на дві частини — Загальну та Особливу. В Загальній частині
визначаються: коло суспільних відносин, що регулюються цивільним
законодавством; загальні засади цивільного законодавства; джерела цивільного
права; підстави виникнення цивільних прав та обов'язків; порядок захисту
цивільних прав та інтересів; об'єкти цивільних відносин тощо.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 116 Повернутися на початок книги
