Цивільне право
Право
власності тa інші немайнові права
Речове право — це
сукупність юридичних норм, що забезпечують задоволення інтересів управомоченої
особи для безпосереднього впливу на річ, що знаходиться у сфері її
господарського панування. І оскільки захист майнових прав та інтересів є одним
з основних завдань цивільного права, природно, що речові права є центральним
інститутом даної галузі права.
Речові права
мають абсолютний характер: тобто, якщо річ належить даній особі, то всі інші
особи зобов'язані визнавати таку приналежність і не порушувати її. Це є
протилежністю зобов'язальному праву, де управомоченій особі (кредитору) захист
надається лише від порушень іншої сторони (боржника). Тому однією з
особливостей речових прав є наявність специфічних засобів їх захисту. Речові
права у разі їх порушення захищаються спеціальними речовими позовами, основною
умовою яких є наявність речі, щодо якої існує спір. Тому речово-правовий захист
іноді називають абсолютним, підкреслюючи, що володілець речового права повинен
бути захищений від усіх інших суб'єктів цивільних відносин.
І хоча ЦК не дає
визначення поняття речового права, він поділяє речові права на право власності
як на найбільш поширене речове право та на речові права на чуже майно.
Історично
вважається, що власність є основним стимулятором економічного розвитку. Але
уявлення про власність з розвитком суспільства багато в чому змінилось.
Спочатку поняття «власність» вживалось лише для позначення приналежності речей
або майна певній особі. Сьогодні ж більшість дослідників вважає, що власність,
перш за все, це суспільні відносини, які виражають ставлення певної людини до
речі. Власники ставляться до речей як до своїх і розпоряджаються ними своєю
волею й у своїх інтересах, а не власники — ставляться до речей як до чужих і
утримуються від будь-яких посягань на ці речі. Тобто в об'єктивному розумінні
власність — це майнові відносини між людьми з приводу речей.
Основні положення
регулювання відносин власності зазначені в Конституції України, зокрема в ст.
13, де говориться, що усі суб'єкти права власності рівні перед законом. А
юридична рівність учасників відносин, перш за все, притаманна приватному
(цивільному) праву. І саме в ЦК розкриваються зміст права власності, порядок
набуття та припинення права власності, принципи захисту права власності, право
користування чужим майном тощо.
Відповідно до ст.
316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює
відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим
видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону
або договору управління майном. Власникові належать права володіння,
користування та розпоряджання своїм майном. Тобто, в суб'єктивному розумінні,
це визначена і забезпечена об'єктивним правом сукупність повноважень власника
(володіння, користування та розпоряджання), що забезпечує можливість використовувати
належні йому речі (майно) своєю волею і у власних інтересах.
Володіння полягає
у закріпленні речей (майна) за конкретними власниками та фактичне утримання
цих речей у сфері господарювання цих осіб.
Користування
реалізується шляхом діставання з речей їхніх корисних властивостей, які дають
можливість задовольняти певні потреби їх власників.
Розпоряджання
означає можливість власника вчиняти дії, які визначають юридичну або фактичну
долю речі (знищення, відчуження тощо).
Суб'єктами права
власності є Український народ, держава Україна, територіальні громади, іноземні
держави, фізичні та юридичні особи. Власники мають право вчиняти щодо свого
майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та
виконанні обов'язків власники зобов'язані додержуватися моральних засад
суспільства. Вони не можуть використовувати право власності на шкоду правам,
свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну
ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником
права власності.
1 ... 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 ... 116 Повернутися на початок книги
