Логіка
Розділ ХІ Судження
1. Загальна характеристика
судження
Судження — це одна із форм
мислення. Існує декілька її визначень. Наведемо найвживаніші з них:
«Судження — це думка, у якій стверджується
наявність або відсутність властивостей у предметів, відношень між предметами, зв'язків між ситуаціями»;
«Судження є такою думкою, у якій
при її висловлюванні дещо стверджується про предмети дійсності
і яка об'єктивно є або істинною, або хибною
і при цьому неодмінно однією із двох»;
«Судження — це думка, у якій стверджується
або заперечується зв'язок між об'єктами
і ознаками»;
«Судження — це думка, що виражається
розповідними реченнями і є істинною або хибною».
Фактично всі ці визначення
при їх різних мовних відмінностях — ідентичні.
Надалі будемо користуватися
такою дефініцією судження: «С у д ж е
н н я — це така форма мислення, яка розкриває зв'язок між предметом і його ознакою».
Наприклад,
«Квадрат є геометричною фігурою»; «Природний супутник не є планетою» тощо.
Те, про
що говориться у судженні називається «предметом
думки у судженні» або «логічним підметом
судження», або «суб'єктом судження» і позначається буквою латинського алфавіту «S».
Те, що
говориться у судженні про предмет думки називається «ознакою предмета думки» або
«логічним присудком судження», або «предикатом
судження» і позначається буквою латинського
алфавіту «Р».
Відношення між предметом думки
і ознакою предмета думки фіксується логічною ознакою «є/не є», «суть/не суть».
Отже, логічна
структура судження складається із суб'єкта
S, предиката Р і логічної зв'язки «є /не є».
Схематично це записується
у вигляді такої формули: «S є Р» або «S не є Р»
«S» і «Р» називаються
термінами судження. У наведених прикладах
суб'єктами будуть поняття «квадрат» і «природний супутник», предикатами
— «геометрична фігура»,
«планета», а логічною зв'язкою
слова «є» і «не є».
2. Судження і речення
Оскільки судження є однією
із форм абстрактного мислення, то його матеріальним втіленням, матеріальною реалізацією є мова, конкретніше
— речення. Але хоча будь-яке судження
реалізується у реченні, не всі речення виражають судження. Із усієї множини речень (розповідні, питальні, окличні) лише розповідні виражають судження. Наприклад, суджень не виражають речення: «Хто сьогодні спізнився на лекцію?», «Принеси
книжку!»
Визначивши,
що кожне судження неодмінно виражається у розповідному
реченні цілком слушно виникає питання: «Що
розуміється під судженням: думка поза мовними засобами, які її виражають, чи думка разом із засобами
її мовного втілення ?».
З цього приводу в історії
логіки існують дві точки зору. Перша точка зору розглядає судження
як висловлювання, як речення, тобто думку
разом з її мовними засобами вираження. Відповідно
до цієї точки зору одна й та ж сама думка, яка втілена у реченнях
різних мов (наприклад, українській, німецькій, англійській тощо)
є різними судженнями. Наприклад, речення «Він є студентом»,
«Er ist ein student», «He is a student» повинні розглядатися як різні судження.
Друга точка зору полягає у
тому, що судження розглядається у відволіканні
від мовних засобів його вираження, як «пропозиція
в абстрактному смислі». Тоді речення: «Він
є студентом», «Er ist ein student», «He is a student» є одним
і тим самим судженням, незалежно від того, яке
мовне втілення воно має. У такій трактовці судження є тим спільним, що зберігається у розповідних реченнях при перекладі з однієї мови
на іншу.
Кожна з цих точок зору має
право на існування в залежності від конкретних завдань дослідження. Тому надалі будемо користуватися і терміном «судження», і терміном «висловлювання»,
і теміном «речення».
1 ... 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 ... 142 Повернутися на початок книги
