Логіка
Формальні правила логіки застосовують
до окремих думок, тобто, до формул, що виражають ці думки. Думка, в якій фіксується відображення предмета
через сукупність його суттєвих ознак, називається
поняттям (наприклад, число, дім, планета), а думка, в якій фіксується зв'язок предмета та його
ознаки — судженням (наприклад, «Планета — космічний об'єкт»,
«Число не є реальним об'єктом»). Тобто, застосовуючи формальні правила логіки, ми звертаємося до форми понять і
суджень.
Звідси для перетворення понять
і суджень за формальними правилами слід виділити їх форму
у «чистому» вигляді, тобто, у відокремленому від змісту перетворюваних
понять і суджень.
Під змістом поняття розуміють
його смисл (ознаку об'єкта, відображуваного в понятті) і значення (сукупність об'єктів, що
є носіями цієї ознаки). У свою чергу зміст судження складають його смисл (знання того, що і про що конкретно в ньому стверджується) і
значення (його істинність або хибність).
Розглянемо на прикладі відмінність
формальних правил від змістовних. Звернемося до правил, що перетворюють форму складних суджень (тобто
суджень, що складаються з простих, поєднаних
сполучниками «і», «або»,
«якщо, ... то» тощо).
Візьмемо два судження:
Варшава — столиця Франції.
Якщо Варшава — столиця Франції, то 2 х 2 = 4.
До цих суджень можна застосувати
одне з формальних правил логіки, яке допоможе одержати нове
судження або висновок. Це правило має вигляд:
х, х
з у I= у,
де х і у — позначають прості
судження, з — позначає сполучник природної
мови «якщо ..., то», I=
позначає відношення слідування («випливання»). Коли позначимо перше судження через х, а друге через х з у, то відповідно до наведеного
правила отримаємо судження: «2 х2 = 4» —
у. При цьому не має значення чи істинні 1-ше
і 2-ге судження, чи мають вони взагалі
який-небудь смисл. Так,
очевидно, що перше судження хибне, а
друге навряд чи хто прийме за таке, що
має смисл у звичайному розумінні цього слова. У цьому судженні
немає смислу між простими судженнями, пов'язаними
сполучником «якщо..., то». Наведений приклад показує, що для застосування
формального правила істинність суджень та їхній зв'язок за смислом не суттєві. Це характерно для
будь-якого формального правила логіки.
Отже, смисл
суджень (те, що і про що говориться в
ньому) та його значення (істинність та
хибність) можна залишити поза увагою
як таке, що не є суттєвим для застосування
формальних правил логіки. А якщо це так, то, позначивши судження «Варшава — столиця Франції» буквою А, а судження «2 х 2 = 4» буквою В отримаємо формулу складного судження: «Якщо Варшава столиця
Франції, то 2 х 2 = 4» у
вигляді виразу «якщо А, то В». Виділивши форму суджень можемо застосувати до них формальне правило «х, х
з у I= у», зовсім не знаючи ні смислу ні значень суджень «А» та «якщо А, то В».
Коли виявиться, що судження «А» та судження «якщо А, то В» істинні, то обов'язково буде істинним і «В». У випадку їх хибності істинність «В» негарантована.
Отже, головною
властивістю формальних правил є можливість їх застосування на основі знання тільки
форми понять, суджень.
Процес мислення, підпорядкований формальним правилам логіки (або формально-логічним правилам), є формально-логічно
правильним. Іншими словами, якщо хтось, розмірковуючи, із суджень форми «А» і «якщо А, то В» робить висновок «В», то він міркує формально-логічно правильно. А якщо хтось намагається зробити висновок із суджень «В» і «якщо А, то В», то він міркує формально- логічно неправильно, оскільки немає такого
правила за яким можна було б зробити подібний висновок.
Формально-логічні
правила є важливим об'єктом дослідження
логіки. Вона їх систематизує і будує з них різні системи, які називаються логіками (наприклад, класична логіка висловлювань, класична логіка
предикатів). Якщо взяти для прикладу класичну логіку висловлювань, то в ній формально-логічних правил безліч. Але в звичайному процесі мислення використовується невелика кількість
формальних правил, крім того, багато з
них набувається нашим мисленням стихійно, без спеціального
вивчення.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 142 Повернутися на початок книги
