Логіка
Розділ
VІІ Історичний характер логіки як науки
1. логіка стародавньої
індії
Аналізуючи предмет і метод
логіки, зазначалося, що логіка є єдиною
наукою при всій різноманітності систем, учень, шкіл. Щоб осягнути цю єдність, цілісність логіки варто спинитися на основних
історичних етапах її розвитку.
Перші дослідження і відкриття
з логіки з'являються незалежно одне від одного у стародавній
Греції та Індії. Логіка стародавніх греків, зокрема
Арістотеля, була поширена у Західній
і Східній Європі, а згодом і на Близькому Сході. Індійська ж логіка була розповсюджена у Китаї, Японії, Тібеті, Монголії, Індонезії
та на Цейлоні.
І у Греції,
і в Індії логіка формувалася в межах універсальної, єдиної тоді науки — філософії. В Індії виникненню логіки сприяли філософські диспути, на яких
представники різних філософських течій відстоювали свої погляди. Тому логіка стародавньої Індії була тісно
пов'язана з риторикою, теорією ораторського
мистецтва.
В індійській логіці можна
виділити три основні періоди її розвитку:
рання буддійська логіка (VI—V ст. до н.е. — II ст. н.е.),
діяльність логічних шкіл ньяя
і вайшешика (III — V ст.
н.е.),
2. Розквіт буддійської логіки (VI—VIII ст).
У ранній буддійській логіці
вивчаються види промов, залежність промови від місця її проголошення. Тогочасні логіки розрізняли шість видів промов:
промова про себе,
красива промова (художнє слово),
промова диспутів,
«дурна промова» (промова, яка викладає хибне вчення),
правильна промова (промова, яка знаходиться у злагоді з істинним
вченням і має за мету донести до слухачів істинне знання),
промова, яка
викладає істинне знання.
В основі поділу промов на
види лежить субстанціональна ознака промови,
тобто ознака, яка визначає носієм чого може бути промова
в кожному конкретному випадку: чи істинного відображення дійсності, чи приємних емоцій і т.д.
Промову поділяли на види і
за місцем, де вона проголошується:
перед царем,
перед правлячими,
у великому зібранні,
перед ученими,
перед брахманами,
перед тими,
хто любить слухати істинне вчення.
Багато уваги індійські логіки
приділяли прикрашенню промови. Щоб промова досягла своєї мети
вона повинна бути ясна, легка і проста, послідовна, цікава за змістом. Недоліками промови, яких слід уникати вважали неясність, незв'язність, неспівмірність
промови (або надто коротка промова, або надто довга). Промова також не може досягнути
поставленої мети, якщо вона проголошується в стані гніву, або якщо в ній відсутній смисл.
Розробивши докладну типологію
самої промови, її ознак, буддійські логіки намагалися пов'язати вивчення
правил риторики з дослідженням логічної сторони мови.
У дискусії розрізнялося два
елементи: об'єкт доведення і саме доведення.
O б' є к т о м доведення може бути
або сутність, або атрибут. Коли об'єктом є сутність, то результатом доведення
є встановлення факту існування чого-небудь чи його неіснування. Коли ж об'єктом доведення є атрибут, властивість, то в цьому разі визначається, належить даний атрибут сутності чи не належить.
Доведення складається з восьми
членів, кожен з яких виконує певну функцію у процесі доведення
і має відповідну назву: речення, підстава, приклад, однорідність, різнорідність, пряма перцепція, висновок, авторитет.
Охарактеризуємо кожний з восьми
членів доведення.
Реченням, або
тезою, є положення, яке учасник дискусії добровільно приймає і яке повинно бути доведеним.
П і д с т а в а — логічна
основа, яка випливає з прикладу однорідності, різнорідності, прямої перцепції, висновку, авторитету. Під логічною основою розуміють відношення, зв'язок , який полягає у визначенні наявності
однієї речі залежно від наявності іншої речі (наприклад, від наявності диму стверджують про наявність вогню). Або, іншими словами, логічною
основою є відображення саме такої дії, коли істинність одного
твердження обов'язково спричинює істинність другого твердження.
1 ... 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 ... 142 Повернутися на початок книги
