Логіка
У природній мові роль змінних
виконують загальні імена (предикатори-іменники
у позиції логічного підмета). По суті, введення змінних — основа методу формалізації.
У логіці об'єкти
дослідження та операції над ними позначаються відповідними
символами. Завдяки цьому про об'єкти і
логічні відношення між ними можна говорити мовою символів. Застосування
змінних у логіці, з одного боку, забезпечує
дослідження логічної структури природної мови, а з іншого — допомагає розкрити структуру виразів
і правил виведення у формалізованих мовах.
3. Визначення логічних
термінів
Таким чином,
розгляд групи семантичних категорій,
яку називають дескриптивними термінами, показує, що вони фіксують головні типи мислиннєвих структур, із яких будується процес міркування.
Самі ж логічні зв'язки, відношення, що мають
місце у процесі міркування, представлені другою групою семантичних категорій — логічними термінами.
До л о г і ч н и х термінів
відносять відношення1 між між дескриптивними термінами у середині
висловлювання, відношення між висловлюваннями, кількісні характеристики предметів думки
у простих висловлюваннях, описові вирази предметів думки у
простих висловлюваннях.
У природній мові відношення
між термінами у простому висловлюванні, відношення між простими
висловлюваннями у складному висловлюванні виражають, відповідно, словами «є» («суть»), «і», «або», «якщо, то», «ні», «якщо, і тільки якщо, то». Відношення зафіксовані цими словами, називають л о г і ч н и м и зв'язками.
Кількісні характеристики предмета
думки у простому висловлюванні виражають словами «будь-які» «всі», «деякі» і називають кванторами
(«всі» — квантор загальності, «деякі» — квантор існування).
Описові вирази предмета думки
у простому висловлюванні представлені словами «той», «який», «такий, що». Це — оператори визначених і невизначених
дескприпцій.
Розглянемо стисло логічні
зв'язки. До характеристик кванторів і
операторів визначеної та невизначеної дескри- пцій звернемося
пізніше.
Серед групи логічних зв'язок виділяють зв'язку «є» і так звані пропозиційні зв'язки «і», «або», «якщо, то», «ні», «якщо і тільки
якщо, то».
Зв'язка «є» (або множинна форма «суть»), як уже зазначалося, фіксує
логічні відношення між дескриптивними термінами у простому висловлюванні. Вона констатує наявність певної ознаки у
суб'єкта висловлювання. А оскільки ознаки бувають двох видів (властивість або
відношення), то зв'язка «є» вказує на наявність у предмета думки певної
властивості, або наявність між предметами думки певного відношення.
Варшава є столичним містом..
Сократ є вчителем Платона.
У першому висловлюванні зв'язка «є» приписує властивість предмета думки «столичне місто», у другому — відношення, яке
притаманне Сократу і Платону.
Залежно від того, що констатує «є» у висловлюванні
їх поділяють на:
— атрибутивні (висловлювання про властивості) і
—релятивні
(висловлювання про відношення).
Щоб у даному випадку не виникло
плутанини стосовно зв'язки «є» (тобто, що зв'язка «є» виражає відношення між S
і Р, і тут же, що зв'язка «є» приписує відношення
предмета думки висловлювання), то звернемо увагу на таку обставину.
Виходячи з того, що зв'язка «є» фіксує відношення між S і Р,
а ці відношення можуть бути двох видів: або відношенням належності, або відношенням неналежності.
Відношення належності — це
відношення простору, часу, величини, сили, причинності тощо. Наприклад, у висловлюванні «Логіка є філософською наукою» маємо відношення належності, а у висловлюванні «Логіка виникла раніше кібернетики» — маємо відношення часу. За логічним характером ці висловлювання різні. У першому
констатується зв'язок між предметом і
такою його ознакою, як властивість, а
в другому — зв'язок між предметами через таку ознаку, як часове відношення.
1 ... 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 ... 142 Повернутися на початок книги
