Логіка
Візьмемо для прикладу дві
думки:
«Квадрат» і «дім». За змістом ці думки різні, вони належать до різних сфер людської діяльності. Квадрат
— це прямокутник з рівними сторонами, дім — це будівля, яка пристосована для постійного мешкання. Що
ж їх об'єднує? Виявляється, що ці дві різні за змістом думки мають однакову
форму побудови. У них різні предмети фіксуються єдиним способом, а саме, як
взаємозв'язок їхніх суттєвих ознак.
Отже, форма
мислення, яка відображає предмети та явища через сукупність
суттєвих ознак, називається п о н я т т я м.
Розглянемо інші дві думки: «Число — ідеальний об'єкт» і «Дерево не тоне у воді». Хоча за змістом ці
дві думки різні, але мають спільну форму. Вони
фіксують наявність або відсутність у предмета певної ознаки. Тобто із цих прикладів слідує, що форма мислення, яка відображає зв'язок між предметом та його
ознакою, називається с у д ж е н н я м.
Наведемо такі приклади:
Будь-яка
рослина не може існувати без води. Дерево — рослина
Отже, дерево
не може існувати без води.
Усім мешканцям нашого будинку
добре відомі історичні місця Києва.
Мій приятель мешкає у нашому
будинку
Отже, мій
приятель — знавець історичних місць Києва.
У цих міркуваннях різний зміст
мислиться однаково як необхідний зв'язок між відомими судженнями
і новим судженням. Таку форму мислення, завдяки якій із одного або кількох відомих суджень ми отримуємо
нове судження, називають у м о в и в
о д о м.
5. Основні формально-логічні закони
Варто зауважити, що логіку цікавлять не тільки форми мислення, а
й ті суттєві відношення, які виникають між ними у процесі міркування. Іншими словами, не будь-яка
сукупність понять, суджень, умовиводів
дає нам ефективні міркування, а лише та сукупність, де між формами мислення є послідовний, несуперечливий, обгрунтований зв'язок. Ці
ознаки ефективних міркувань забезпечують логічні закони.
Отже, л
о г і ч н и м з а к о н о м називають, внутрішній
суттєвий, необхідний зв'язок між логічними
формами у процесі побудови міркувань.
Існує чотири головні логічні
закони:
закон тотожності,
закон виключеного третього,
закон протиріччя,
закон достатньої підстави.
Закон тотожності
Арістотель у своїй праці «Метафізика» зазначає, що
неможливо нічого мислити, «якщо не мислити (кожен
раз) що-небудь одне»1.
Цей закон тотожності можна
сформулювати ще й так: «Будь-яка думка
протягом даного міркування (за будь- яких
перетворень) повинна зберігати один і той самий зміст». Звідси випливає важлива вимога: забороняється
тотожні думки приймати за різні, а різні — за тотожні. У випадку порушення закону тотожності стає можливим ототожнення різних думок і розрізнення тотожних. Це
зумовлено особливостями природної мови.
Оскільки природна мова дає
можливість висловлювати одну і ту саму думку через різні мовні форми, то це призводить до підміни вихідного смислу
понять і до заміни однієї думки іншою. Мається на увазі, що коли ми вкладемо в одну і ту саму думку, зафіксовану навіть одним і тим самим мовним виразом різний зміст, то всеодно правильного висновку не отримаємо.
Звернемося до відомого софізму:
6 і 3 є парне і непарне.
6 і 3 є дев'ять.
Отже, 9 є
парне і непарне.
Зовні форма міркування правильна, але якщо проаналізувати хід міркування, то ми виявимо помилку, пов'язану
з порушенням вимог закону тотожності. Дане міркування грунтується
на такій властивості, як транзитивність: «якщо дві величини рівні третій, то вони рівні
між собою».
Хоча зовнішня форма міркування
здається правильною, але отриманий висновок
«9 є парне і непарне» ніяк не узгоджується
з реальним станом речей. Це відбулося тому, що
у процесі міркування сполучник «і» вживається
у різних зняченнях. У першому випадку
сполучник «і» означає об'єднання, співіснування чисел
6 і 3, а у другому — арифметичну
дію додавання. Саме за цієї причини і був отриманий хибний висновок.
1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 ... 142 Повернутися на початок книги
