Головна
     

Інтернет в маркетингу

У 1984 році була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET появився серйозний суперник — Національний науковий фонд США (NSF) заснував між- університетську мережу NSFNet (англ. National Science Foundation Network), котра була сформована з дрібніших мереж, включаючи відомі на той час Usenet та Bitnet і мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік під'єдналось близько 10 тисяч комп'ютерів; звання «Інтернет» почало плавно переходити до NSFNet.

У 1988 році було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).

У 1989 році в Європі, в стінах Європейського центру ядерних дос­ліджень (франц. Conseil Europeen pour la Recherche Nucleaire, CERN) народилась концепція мереж. Її запропонував знаменитий британ­ський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом двох років розробляв протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифіка­тори URI.

У 1990 році мережа ARPANET припинила своє існування, про­гравши конкуренцію NSFNet. Тоді ж було зафіксовано перше під­ключення до Інтернету по телефонній лінії (т. зв. «дозво'нювання» англ. Dial-up access).

У 1991 році мережі стали доступні в Інтернеті, а в 1993 році з'явився знаменитий Веб-браузер (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі популярнішою.

У 1995 році NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі; маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер займались мережеві провайдери (постачальники послуг), а не супер комп'ютери Націо­нального наукового фонду.

В тому ж році мережі стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши за величиною трафіку протокол передачі фай­лів FTP; було сформовано Консорціум всесвітньої павутини (англ. WWW Consorcium, W3C). Можна сказати, що мережі перетворили

Інтернет і створили його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє па­вутиння майже повністю підмінило собою поняття «Інтернет».

Протягом 1990-х років Інтернет об'єднав у собі більшість існую­чих на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керуючого центру, а та­кож завдяки відкритості технічних стандартів Інтернету, що автома­тично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об'єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нара­ховувалось близько 10 мільйонів комп'ютерів і було зареєстровано більше мільйона доменних назв. Інтернет став дуже популярним за­собом обміну інформацією.

На даний момент Інтернет став доступним не лише через комп'ю­терні мережі, але й через супутники зв'язку, радіосигнали, кабельне телебачення, телефонні лінії, мережі стільникового зв'язку, спеціаль­ні оптико-волоконні лінії і електропроводи. Всесвітня мережа стала невід'ємною часткою життя як у економічно розвинутих країнах, так і країнах, котрі лише розвиваються.

1.3. Особливості загальної схеми побудови мережі та основні ресурси Інтернету

Інтернет як всесвітня мережа мереж об'єднує три типи мереж:

високошвидкісні магістральні мережі, в яких працюють су­пер комп'ютери дослідних інститутів;

мережі середнього рівня — це корпоративні мережі універси­тетів та інших організацій;

локальні мережі — це комп'ютерні мережі невеликих компа­ній, підприємств або офісів.

У найбільш простій формі загальна схема побудови мережі від кінцевого користувача до розташованих у глобальній мережі ресурсів Інтернету включає такі складові:

1. Необхідним пристроєм доступу до Інтернету для кінцевого ко­ристувача є комп'ютер. Для розширення своїх можливостей він може бути оснащений мікрофоном, відеокамерою, звукови­ми колонками й іншими пристроями, що перетворюють його на мультимедійний центр. Комп'ютер може знаходитися вдома або в офісі фірми.

 

1  ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13  ... 220 Повернутися на початок книги

Якщо ви хотіли додати книгу, виправити або видалити зверніться за адресою imanbooks @ ukr.net
© 2011Карта сайту